ArtOfWar. Творчество ветеранов последних войн. Сайт имени Владимира Григорьева

Литвинский Юрий Владимирович
Мертві гори.

[Регистрация] [Найти] [Обсуждения] [Новинки] [English] [Помощь] [Построения] [Окопка.ru]
Оценка: 9.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Почти реальная история.
   ...І кололо мені серце,шепотіло-жди біди
   І просила я дитятко,сину любий-не ходи
   Не ходи в чужіі гори,бо не буде щастя нам
   Не послухалася доля-назавжди зостався там...
   І тепер ти десь блукаєш на чужинській стороні
   Вже до тебе не схилитись моій сивій голові...
  
   Сонце повільно схиляється до вершин Карпатських гір.Починає темніти.З лісовоі хащі на галявину вийшов красень олень.Зупинився,прислухався.Своіми виразними очима подивився в даль.Там,на полонині,замерехкотів вогник багаття,почулися слова пісні.-Знову люди прийшли.Тепер декілька місяців не буде спокою.Почувши звіра,вдалині подали голос собаки.Олень ще постояв мить,потім повільно повернув і розтанув в нетрях карпатського лісу.
  
  
   Весело тріщить сухе гіляччя у вогні.Навколо нього,хто лежачи,хто сидячи,розмістилися чоловіки.Серед них були і поважні,сиві діди,і молоді,безусі хлопці.То-пастухи,по місцевому вівчарі.Кожен рік вони приганяють отари вівців на гірські полонини,аби ті вдосталь на§лись луговоі зелені,нагулювали жир та відпускали пишну шевелюру.Вечорами збираються біля ватри(вогнища),варять юшку,тихо співають гуцульських пісень.А то розповідають різні дивовижні історіі,якими так багата ця прекрасна земля.
   -Зоряне*,сходи до потоку та набери свіжоі води.Молодий парубок років сімнадцяти швидко підводиться.-Та дивись,щоб мавки тебе не вкрали.Ти у нас легінь красивий.Як налетять цілою юрбою!Зорян знітився.-Скажете ще таке...Бере відро і йде до потоку,який шумитьу камінні неподалеку.-Вуйку Іван,вуйку Іван-а хто то є-мавки?Один із парубків дивиться питливо.-Ой,діти моі.То є такі створіння,напевно,від диявола.На вид дуже гарні молоді дівчата.От заблукає християнська людина десь в лісі,чи на болотах-а вони вже тут.Візьмуть тебе в кільце,красиві,в білих полотняних сорочках,с довгим пишним волоссям,напустять тобі дурману в голові заберуть із собою.Куди вже та людина дівається,ніхто не знає,але більше іі ніхто не видів.Зорян повертається з водою-Ну що-не вкрали?-чоловічий гурт сміється,і сміх лине над полониною аж до самого Чорного лісу.
  
   Зорян.
  
   Зорян був типовим жителем віддаленого гірського села в Карпатах.Одне відрізняло-горе пізнав ще в дитинстві.Батько працював у лісгоспі,мати газдувала по дому.Дідусь був вівчарем і рідко бував удома.Бабуся теж в хаті не сиділа,все ходила до лісу.То гриби та трави,то ягоди.Коли хлопчику сповнилося шість років,і постукала біда в іхні двері.Тою весною сніг танув надто швидко,річечки перетворилися на шумні потоки.Мати пішла до магазину до сусіднього села.Та на броді бурхлива вода збила іі з ніг,потягла за собою.Так іі і не знайшли,бідолошну.Від тоді матірю для нього стала бабуся.Він вже і звав іі-мама-бабуся.
   Шкільні роки линуть швидко.Зорян дуже любив свою землю,своі гори.Мріяв ганяти плоти лісу по гірських річках.Досвідчені люди сказали-ще молодий.Настане час-покличемо.І парубок подався поки с дідом у гори,пасти вівці.Це тоже йому було по душі.Адже він весь час був з природою,він пив іі,неначе чисту воду,і все ніяк не міг напитися,до того вона була така прекрасна.
   Так було і того року,коли Зоряну сповнилося вісімнадцять.Тієі ночі собаки не давали спокою.Видно,поблизу завівся вовк,який чатував на якусь заблукавшу вівцю.Вранці все заспокоілось.Хлопець вирішив піти вмитися.Сонце вже зійшло і трошки припікало.Притулившись до каміння,Зорян задрімав.І приснився йому сон.А мож,то зовсім і не сон був.З водяного потоку,разом з граючим водограем водяних крапель до нього вийшла дівчина.Та такоі краси,що у парубка перехватило дихання.Струмка,білява,у білосніжній сорочці,з гостро випухлими під нею упругими дівочими грудьми...-Хто ти?-тремтячим голосом спитав.-Я Мавка.А ти Зорян,я знаю. Ти мені дуже подобаєшся.Ми з тобою ще стрінемось.-Почекай,почекай-шепотів Зорян.Але видіння зникло.А на те хтось сіпав його за плече.-Зоряне,Зоряне,прокинься!Той відкрив очі.Навпроти стояв його товариш Петро.-Там з села приіхали,сказали,що тебе до арміі кличуть.-Армія?А де Мавка?-Яка Мавка?Ти що,з глузду зіхав?-Та ні ,привидилось...Ну,армія,так армія.
  
   Спочатку зіздив у район на комісію.Прапорщик,колі побачив його,відливо сказав:О.еще одного бандеру в горах словили!А здоровий какой!Что,говоришь что горы любишь?Ну значит,поедишь в горы,гы...гы...
   Через тиждень сказали знову приіхати,вже точно до арміі.Батько сидів сумний.-А що-хоть світ побачиш...А бабуся все плакала.-Нашо йому той світ,хіба свого мало...Ой,болить мені серце.Ти дитино моя,пиши,не забувай,а я буду молитись за тебе...
   Так,по суті,почалось для Зоряна самостійне життя.Що світ побачив-то побачив.Правда,в більшості з вікна вагону,але для нього і цього вже було достатньо,щоб зрозуміти,в якій великій кра§ні він живе.Вже знав,що служити буде в Афганістані.Вже чув,що там неспокійно,стріляють,і часом гинуть люди.Але життя навчило його коритись долі.Як звичайно водиться,ще в учбовому полку прозвали його Бандерою.Але йому було байдуже-Бандера так Бандера.На першій порі діди-солдати спробували повчити його армійській"мудрості".Але коли він підняв над собою одного із них-відчепились.Такого бугая попробуй тронути!Тим паче що хлопець був спокійний,мовчазний,трудолюбивий,і мороки з ним небуло.
   І ось він,Афганістан.Частина його була під містом Кандагар. Коли командир його побачив,то зразу і сказав:-Ну вот и второй номер расчета АГС.Станину будешь таскать,хотя с твоим параметрами можно сразу весь агрегат переть.І все пішло своєю дорогою-наряди,виізди на захист автоколон,прочісування місцевості...Додому в листах він цього всього не писав,по своій ментальності не вважав це за головне.Більше про природу,чужий народ,культуру.З листа:...А річки тут,дорогі моі,геть такі,як наші.Стрімкі,шумні,бурхливо-веселі.Вода чистюща і смачна.А гори?-погані гори.Одне каміння чорне.Ні травички,,ні деревця.І звіра майже немає...Немов вони мертві...
   Рік пройшов,як Зорян на чужині.Ще трішки-і додому.В той день його взвод відпочивав після виконання завдання.Вирішив сходити до магазину,купити цукерок.Проходячи повз будівлю,огорожену високим деревяним парканом,почув веселі жіночі голоси.Уже знав,що то лазня місцнвого шпиталю.Цікавість взяла своє-тихенько підійшов,знайшов шпаринку і подивився.Жінки...Оголені та напів оголені тіла...Від побаченного хлопець неначе скамянів.Не зчувся,як гримнула калітка-і з подвіря виглянула білява жінка.-А кто это тут подглядывает?Зорян знітився,винувато підняв очі і відкрив рота від подиву.Перед ним стояла вона-Мавка!-Мавка-прошепотів він.Мавка...-Люд,кто там?-А, никто...А ты иди отсюда,боец.А то в следующий раз поймаем-залоскочем до смерти.Медведь ты этакий...
  
   Людмила.
  
   Киів-дуже гарне місто.В якому живуть гарні молоді люди.А якщо ці люди палко кохають одне одного,то це прекрасно.Людмила закінчила медичний інститут,Олег закінчив військове училище.Вони побралися-на них чекало довге й щасливе життя.Через півроку Олег одержав направлення до Афганістану.Наказ є накає,а ти,дружина дорога,чекай на мене старанно й вірно.Слухаюсь!Людмила намагалась нерозплакатись.Не дочекалась...Олег загинув.Рік жила неначе уві сні.Колеги по роботі не дали замкнутися.Потихеньку почала відходити,і ось одного ранку,попивши кави,прийняла рішення-пішла до воєнкомату.Хочу в Афганістан.Мій чоловік там загинув.Я медик.Прислухались,пішли на зустріч.А там Ташкент,літак-і кандагарський шпиталь.Хірургія з іі рваними ранами,ампутованими кінцівками,смертями і врятованими життями.Співслужбовці знали іі життеву історію і відносились до неі з повагою.Офіцери захищали іі від місцевих дон-жуанів,піклуючись,щоб ті не нанесли жінці душевного болю.Але був один командир роти,до якого Людмила відносилась з симпатією, з більш ніж товариською.Капітану Андреєву Людмила також подобалась до нестями,напевне,він іі кохав,але боявся,як на це відреагують його товариші.Та діло потихеньку йшло,вони все частіше проводили вільний час разом.Між ділом розповіла йому про випадок з солдатиком біля лазні.З розповіді той зрозумів,що то був Бандера,його боєць.Пообіцяв покарати,але Людмила відмовила його.Це ж ще діти,не треба так.Діти,які мусять убивати.Хай даже ворогів.Це так страшно й несправедливо...
   Дня через три надвечір Андрееву доповіли,що на ближній заставі захворів боєць,схоже,на жовтуху.Капітан вирішив взяти УАЗ комбата і зіздити,забрати підлеглого.Застава перебувала в межах охоронноі зони,іхати кілометрів шість-туди й назад.По дорозі зустрів Зоряна:-Бандера,возьми ствол и со мной,сганяем на ближнюю,Петрова заберем.Похоже,отвоевался.
   Зорян сидів поруч с командиром і дивився в вікно.Яка бідна земля,думав він.Пісок,камінці...За що люди кров проливають,гинуть на чужині...Командир також мовчав.Напевне,думав,ким замінити хворого...Поповнення вже давно не було,а задачі ніхто не відміняв...Раптом машина почала підніматися,по вухах вдарила вибухова хвиля.Потім перед очима встала червоно-чорна стіна...Згасла...
   Зорян лежав на узбіччі,поряд з рештками УАЗа.Сильно боліло в грудях,по тілу текло щось тепле.Кров...А де командир?Капітан лежав по другу сторону.Знепритомний.Ноги всі в крові.Хлопець підвівся,хоча від болю потемніло в очах.Підійшов до командира,підняв його.Треба йти...Треба йти...І пішов,хитаючись зі сторони в сторону.Піт заливав очі.Відчував,як з рани в грудях цівками бє кров.Капітан застогнав.-Бандера,брось меня,иди сам...-Ну що Ви,командире.А якщо дух смердючий з виноградника вилізе?Дойдемо!Я колись в горах знайшов вівцю безсилу.Так я іі до самого села ніс.-Слушай,Бандера,а как тебя зовут?-Зорян,товаришу капітан.Зоря-це зірка по вашому,звезда.-Ничего,Зорян,сейчас наши подьедут,ведь взрыв слышали...-Дойдемо,командире,мусимо дойти...
   Надвечір Людмила прийшла на чергування.В приймальному відділенні відчувався якийсь тривожний рух.-Люда,твоего капитана привезли,подрыв,ранение ног.И боец с ним,тот самый,который возле бани ошивался.-Ну как?-Людмила запитала у колеги,який оглядав поранених.-С капитаном получше-ноги перебиты,но ходить будет.С бойцом похуже...Очень все плохо...Крови почти нет,в груди дырка с кулак.Как он еще умудрился ротного нести!Короче,не жилец.До утра не дотянет.Все.
   Дівчина підійшла до ліжка капітана.Тому зробили перевязку,дали обезболюваче.Він був при свідомості.-Ну как,доктор,жить буду?-спробував пошуткувати.-Будешь,будешь,и еще долго будешь мне портить нервы...Хороший мой...-А как боец?-Помирает...-Как же так?Ведь он меня на руках два километра нес...
   Зорян метушився в гарячці,марив...То гори,то ліси,то бабуся...Болі майже не відчував.Просто вона стала його існуванням.Потім все якось стихло,затерпло.Він побачив свою рідну полонину,і той потічок в камінцях,і те місце,де зустрівся з Мавкою.Він відчував,що вона десь тут.-Мавка,Мавка,де ти?-шепотіли потріскані від болю губи...
   Люда не знаходила собі місця.-Как там боец?-запитала у черговоі медсестри-Бредит,все какую то Мавку зовет-Пойду,посмотрю.Підійшла,присіла на край ліжка.-Мавка,де ти-шепотів хлопець.Взяла його руку в сво§ долоні.Заплакала тихо від розпачу,від безвихіддя,що нічим не може допомогти.
  
   ...Раптом Зорян побачив іі.Вона зявилась ніби незвідкілля.Підійшла до нього.Від іі волосся пахло ранішньою росою і свіжескошеною травою.Мовчки взяла його за руку.Він слухняно подивився ій в очі.-Пішли-прошепотіла вона.Ні!Вони неначе полетіли.Зоряну стало так легко і добре.Вони все піднімались в вись.Подивившись вниз,Зорян побачив своі гори,річки та ліси.Гори,які він так любив.-Яка краса,подумав він.А рідна земля все зменшувалась і зменшувалась.Нарешті вона перетворилась на маленьку зелену цяточку,блимнула раз...Другий...І згасла...
   Сестра зайшла в палату.Людмила сиділа біля пораненого і плакала.Його руку вона тримала в своій.Сестра,придивившись,все зрозуміла.-Люд...Люд...Он умер.-Я знаю,но немного еще посижу...
  
  
   Вівчарі сидять біля багаття,хльобаючи юшку.Молодь терпеливо чекає,поки закінчать вечерять і розкажуть щось цікаве.Раптом Івасик запитує:-Дядько Йване,дядько Йване,а коли Зорян повернеться?Він мені обіцяв свистульку з буку витесати!Запала тиша.-Не повернеться Зорян,забрали його мавки.Голос задрижав на мить.-Не слухався дорослих...Тож майте науку,малеча...Десь в темряві мирно паслися вівці,собаки куняли на одне око,хлопці мостилися спати.Життя продовжувалось.-І які ж вони,ті мавки,вредні та злі-думав Івасик,а за мить вже міцно спав молодім,здоровим сном.
  
  
  
  
  
  *-в западных областях Украины довольно популярно имя Зорян.Зоря-по русски Звезда.Тоесть,если Зорян-значит,Звездный,а Зоряна-значит звездная.(жен)
  
  
  
Оценка: 9.00*3  Ваша оценка:
По всем вопросам, связанным с использованием представленных на ArtOfWar материалов, обращайтесь напрямую к авторам произведений или к редактору сайта по email artofwar.ru@mail.ru
(с) ArtOfWar, 1998-2015