ArtOfWar. Творчество ветеранов последних войн. Сайт имени Владимира Григорьева
Литвинский Юрий Владимирович
Мертвi гори.

[Регистрация] [Найти] [Обсуждения] [Новинки] [English] [Помощь] [Построения] [Окопка.ru]
Оценка: 9.00*3  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Почти реальная история.
   ...I кололо менi серце,шепотiло-жди бiди
   I просила я дитятко,сину любий-не ходи
   Не ходи в чужii гори,бо не буде щастя нам
   Не послухалася доля-назавжди зостався там...
   I тепер ти десь блукаєш на чужинськiй сторонi
   Вже до тебе не схилитись моiй сивiй головi...
  
   Сонце повiльно схиляється до вершин Карпатських гiр.Починає темнiти.З лiсовоi хащi на галявину вийшов красень олень.Зупинився,прислухався.Своiми виразними очима подивився в даль.Там,на полонинi,замерехкотiв вогник багаття,почулися слова пiснi.-Знову люди прийшли.Тепер декiлька мiсяцiв не буде спокою.Почувши звiра,вдалинi подали голос собаки.Олень ще постояв мить,потiм повiльно повернув i розтанув в нетрях карпатського лiсу.
  
  
   Весело трiщить сухе гiляччя у вогнi.Навколо нього,хто лежачи,хто сидячи,розмiстилися чоловiки.Серед них були i поважнi,сивi дiди,i молодi,безусi хлопцi.То-пастухи,по мiсцевому вiвчарi.Кожен рiк вони приганяють отари вiвцiв на гiрськi полонини,аби тi вдосталь на§лись луговоi зеленi,нагулювали жир та вiдпускали пишну шевелюру.Вечорами збираються бiля ватри(вогнища),варять юшку,тихо спiвають гуцульських пiсень.А то розповiдають рiзнi дивовижнi iсторii,якими так багата ця прекрасна земля.
   -Зоряне*,сходи до потоку та набери свiжоi води.Молодий парубок рокiв сiмнадцяти швидко пiдводиться.-Та дивись,щоб мавки тебе не вкрали.Ти у нас легiнь красивий.Як налетять цiлою юрбою!Зорян знiтився.-Скажете ще таке...Бере вiдро i йде до потоку,який шумитьу камiннi неподалеку.-Вуйку Iван,вуйку Iван-а хто то є-мавки?Один iз парубкiв дивиться питливо.-Ой,дiти моi.То є такi створiння,напевно,вiд диявола.На вид дуже гарнi молодi дiвчата.От заблукає християнська людина десь в лiсi,чи на болотах-а вони вже тут.Вiзьмуть тебе в кiльце,красивi,в бiлих полотняних сорочках,с довгим пишним волоссям,напустять тобi дурману в головi заберуть iз собою.Куди вже та людина дiвається,нiхто не знає,але бiльше ii нiхто не видiв.Зорян повертається з водою-Ну що-не вкрали?-чоловiчий гурт смiється,i смiх лине над полониною аж до самого Чорного лiсу.
  
   Зорян.
  
   Зорян був типовим жителем вiддаленого гiрського села в Карпатах.Одне вiдрiзняло-горе пiзнав ще в дитинствi.Батько працював у лiсгоспi,мати газдувала по дому.Дiдусь був вiвчарем i рiдко бував удома.Бабуся теж в хатi не сидiла,все ходила до лiсу.То гриби та трави,то ягоди.Коли хлопчику сповнилося шiсть рокiв,i постукала бiда в iхнi дверi.Тою весною снiг танув надто швидко,рiчечки перетворилися на шумнi потоки.Мати пiшла до магазину до сусiднього села.Та на бродi бурхлива вода збила ii з нiг,потягла за собою.Так ii i не знайшли,бiдолошну.Вiд тодi матiрю для нього стала бабуся.Вiн вже i звав ii-мама-бабуся.
   Шкiльнi роки линуть швидко.Зорян дуже любив свою землю,своi гори.Мрiяв ганяти плоти лiсу по гiрських рiчках.Досвiдченi люди сказали-ще молодий.Настане час-покличемо.I парубок подався поки с дiдом у гори,пасти вiвцi.Це тоже йому було по душi.Адже вiн весь час був з природою,вiн пив ii,неначе чисту воду,i все нiяк не мiг напитися,до того вона була така прекрасна.
   Так було i того року,коли Зоряну сповнилося вiсiмнадцять.Тiєi ночi собаки не давали спокою.Видно,поблизу завiвся вовк,який чатував на якусь заблукавшу вiвцю.Вранцi все заспокоiлось.Хлопець вирiшив пiти вмитися.Сонце вже зiйшло i трошки припiкало.Притулившись до камiння,Зорян задрiмав.I приснився йому сон.А мож,то зовсiм i не сон був.З водяного потоку,разом з граючим водограем водяних крапель до нього вийшла дiвчина.Та такоi краси,що у парубка перехватило дихання.Струмка,бiлява,у бiлоснiжнiй сорочцi,з гостро випухлими пiд нею упругими дiвочими грудьми...-Хто ти?-тремтячим голосом спитав.-Я Мавка.А ти Зорян,я знаю. Ти менi дуже подобаєшся.Ми з тобою ще стрiнемось.-Почекай,почекай-шепотiв Зорян.Але видiння зникло.А на те хтось сiпав його за плече.-Зоряне,Зоряне,прокинься!Той вiдкрив очi.Навпроти стояв його товариш Петро.-Там з села приiхали,сказали,що тебе до армii кличуть.-Армiя?А де Мавка?-Яка Мавка?Ти що,з глузду зiхав?-Та нi ,привидилось...Ну,армiя,так армiя.
  
   Спочатку зiздив у район на комiсiю.Прапорщик,колi побачив його,вiдливо сказав:О.еще одного бандеру в горах словили!А здоровий какой!Что,говоришь что горы любишь?Ну значит,поедишь в горы,гы...гы...
   Через тиждень сказали знову приiхати,вже точно до армii.Батько сидiв сумний.-А що-хоть свiт побачиш...А бабуся все плакала.-Нашо йому той свiт,хiба свого мало...Ой,болить менi серце.Ти дитино моя,пиши,не забувай,а я буду молитись за тебе...
   Так,по сутi,почалось для Зоряна самостiйне життя.Що свiт побачив-то побачив.Правда,в бiльшостi з вiкна вагону,але для нього i цього вже було достатньо,щоб зрозумiти,в якiй великiй кра§нi вiн живе.Вже знав,що служити буде в Афганiстанi.Вже чув,що там неспокiйно,стрiляють,i часом гинуть люди.Але життя навчило його коритись долi.Як звичайно водиться,ще в учбовому полку прозвали його Бандерою.Але йому було байдуже-Бандера так Бандера.На першiй порi дiди-солдати спробували повчити його армiйськiй"мудростi".Але коли вiн пiдняв над собою одного iз них-вiдчепились.Такого бугая попробуй тронути!Тим паче що хлопець був спокiйний,мовчазний,трудолюбивий,i мороки з ним небуло.
   I ось вiн,Афганiстан.Частина його була пiд мiстом Кандагар. Коли командир його побачив,то зразу i сказав:-Ну вот и второй номер расчета АГС.Станину будешь таскать,хотя с твоим параметрами можно сразу весь агрегат переть.I все пiшло своєю дорогою-наряди,виiзди на захист автоколон,прочiсування мiсцевостi...Додому в листах вiн цього всього не писав,по своiй ментальностi не вважав це за головне.Бiльше про природу,чужий народ,культуру.З листа:...А рiчки тут,дорогi моi,геть такi,як нашi.Стрiмкi,шумнi,бурхливо-веселi.Вода чистюща i смачна.А гори?-поганi гори.Одне камiння чорне.Нi травички,,нi деревця.I звiра майже немає...Немов вони мертвi...
   Рiк пройшов,як Зорян на чужинi.Ще трiшки-i додому.В той день його взвод вiдпочивав пiсля виконання завдання.Вирiшив сходити до магазину,купити цукерок.Проходячи повз будiвлю,огорожену високим деревяним парканом,почув веселi жiночi голоси.Уже знав,що то лазня мiсцнвого шпиталю.Цiкавiсть взяла своє-тихенько пiдiйшов,знайшов шпаринку i подивився.Жiнки...Оголенi та напiв оголенi тiла...Вiд побаченного хлопець неначе скамянiв.Не зчувся,як гримнула калiтка-i з подвiря виглянула бiлява жiнка.-А кто это тут подглядывает?Зорян знiтився,винувато пiдняв очi i вiдкрив рота вiд подиву.Перед ним стояла вона-Мавка!-Мавка-прошепотiв вiн.Мавка...-Люд,кто там?-А, никто...А ты иди отсюда,боец.А то в следующий раз поймаем-залоскочем до смерти.Медведь ты этакий...
  
   Людмила.
  
   Киiв-дуже гарне мiсто.В якому живуть гарнi молодi люди.А якщо цi люди палко кохають одне одного,то це прекрасно.Людмила закiнчила медичний iнститут,Олег закiнчив вiйськове училище.Вони побралися-на них чекало довге й щасливе життя.Через пiвроку Олег одержав направлення до Афганiстану.Наказ є накає,а ти,дружина дорога,чекай на мене старанно й вiрно.Слухаюсь!Людмила намагалась нерозплакатись.Не дочекалась...Олег загинув.Рiк жила неначе увi снi.Колеги по роботi не дали замкнутися.Потихеньку почала вiдходити,i ось одного ранку,попивши кави,прийняла рiшення-пiшла до воєнкомату.Хочу в Афганiстан.Мiй чоловiк там загинув.Я медик.Прислухались,пiшли на зустрiч.А там Ташкент,лiтак-i кандагарський шпиталь.Хiрургiя з ii рваними ранами,ампутованими кiнцiвками,смертями i врятованими життями.Спiвслужбовцi знали ii життеву iсторiю i вiдносились до неi з повагою.Офiцери захищали ii вiд мiсцевих дон-жуанiв,пiклуючись,щоб тi не нанесли жiнцi душевного болю.Але був один командир роти,до якого Людмила вiдносилась з симпатiєю, з бiльш нiж товариською.Капiтану Андреєву Людмила також подобалась до нестями,напевне,вiн ii кохав,але боявся,як на це вiдреагують його товаришi.Та дiло потихеньку йшло,вони все частiше проводили вiльний час разом.Мiж дiлом розповiла йому про випадок з солдатиком бiля лазнi.З розповiдi той зрозумiв,що то був Бандера,його боєць.Пообiцяв покарати,але Людмила вiдмовила його.Це ж ще дiти,не треба так.Дiти,якi мусять убивати.Хай даже ворогiв.Це так страшно й несправедливо...
   Дня через три надвечiр Андрееву доповiли,що на ближнiй заставi захворiв боєць,схоже,на жовтуху.Капiтан вирiшив взяти УАЗ комбата i зiздити,забрати пiдлеглого.Застава перебувала в межах охоронноi зони,iхати кiлометрiв шiсть-туди й назад.По дорозi зустрiв Зоряна:-Бандера,возьми ствол и со мной,сганяем на ближнюю,Петрова заберем.Похоже,отвоевался.
   Зорян сидiв поруч с командиром i дивився в вiкно.Яка бiдна земля,думав вiн.Пiсок,камiнцi...За що люди кров проливають,гинуть на чужинi...Командир також мовчав.Напевне,думав,ким замiнити хворого...Поповнення вже давно не було,а задачi нiхто не вiдмiняв...Раптом машина почала пiднiматися,по вухах вдарила вибухова хвиля.Потiм перед очима встала червоно-чорна стiна...Згасла...
   Зорян лежав на узбiччi,поряд з рештками УАЗа.Сильно болiло в грудях,по тiлу текло щось тепле.Кров...А де командир?Капiтан лежав по другу сторону.Знепритомний.Ноги всi в кровi.Хлопець пiдвiвся,хоча вiд болю потемнiло в очах.Пiдiйшов до командира,пiдняв його.Треба йти...Треба йти...I пiшов,хитаючись зi сторони в сторону.Пiт заливав очi.Вiдчував,як з рани в грудях цiвками бє кров.Капiтан застогнав.-Бандера,брось меня,иди сам...-Ну що Ви,командире.А якщо дух смердючий з виноградника вилiзе?Дойдемо!Я колись в горах знайшов вiвцю безсилу.Так я ii до самого села нiс.-Слушай,Бандера,а как тебя зовут?-Зорян,товаришу капiтан.Зоря-це зiрка по вашому,звезда.-Ничего,Зорян,сейчас наши подьедут,ведь взрыв слышали...-Дойдемо,командире,мусимо дойти...
   Надвечiр Людмила прийшла на чергування.В приймальному вiддiленнi вiдчувався якийсь тривожний рух.-Люда,твоего капитана привезли,подрыв,ранение ног.И боец с ним,тот самый,который возле бани ошивался.-Ну как?-Людмила запитала у колеги,який оглядав поранених.-С капитаном получше-ноги перебиты,но ходить будет.С бойцом похуже...Очень все плохо...Крови почти нет,в груди дырка с кулак.Как он еще умудрился ротного нести!Короче,не жилец.До утра не дотянет.Все.
   Дiвчина пiдiйшла до лiжка капiтана.Тому зробили перевязку,дали обезболюваче.Вiн був при свiдомостi.-Ну как,доктор,жить буду?-спробував пошуткувати.-Будешь,будешь,и еще долго будешь мне портить нервы...Хороший мой...-А как боец?-Помирает...-Как же так?Ведь он меня на руках два километра нес...
   Зорян метушився в гарячцi,марив...То гори,то лiси,то бабуся...Болi майже не вiдчував.Просто вона стала його iснуванням.Потiм все якось стихло,затерпло.Вiн побачив свою рiдну полонину,i той потiчок в камiнцях,i те мiсце,де зустрiвся з Мавкою.Вiн вiдчував,що вона десь тут.-Мавка,Мавка,де ти?-шепотiли потрiсканi вiд болю губи...
   Люда не знаходила собi мiсця.-Как там боец?-запитала у черговоi медсестри-Бредит,все какую то Мавку зовет-Пойду,посмотрю.Пiдiйшла,присiла на край лiжка.-Мавка,де ти-шепотiв хлопець.Взяла його руку в сво§ долонi.Заплакала тихо вiд розпачу,вiд безвихiддя,що нiчим не може допомогти.
  
   ...Раптом Зорян побачив ii.Вона зявилась нiби незвiдкiлля.Пiдiйшла до нього.Вiд ii волосся пахло ранiшньою росою i свiжескошеною травою.Мовчки взяла його за руку.Вiн слухняно подивився iй в очi.-Пiшли-прошепотiла вона.Нi!Вони неначе полетiли.Зоряну стало так легко i добре.Вони все пiднiмались в вись.Подивившись вниз,Зорян побачив своi гори,рiчки та лiси.Гори,якi вiн так любив.-Яка краса,подумав вiн.А рiдна земля все зменшувалась i зменшувалась.Нарештi вона перетворилась на маленьку зелену цяточку,блимнула раз...Другий...I згасла...
   Сестра зайшла в палату.Людмила сидiла бiля пораненого i плакала.Його руку вона тримала в своiй.Сестра,придивившись,все зрозумiла.-Люд...Люд...Он умер.-Я знаю,но немного еще посижу...
  
  
   Вiвчарi сидять бiля багаття,хльобаючи юшку.Молодь терпеливо чекає,поки закiнчать вечерять i розкажуть щось цiкаве.Раптом Iвасик запитує:-Дядько Йване,дядько Йване,а коли Зорян повернеться?Вiн менi обiцяв свистульку з буку витесати!Запала тиша.-Не повернеться Зорян,забрали його мавки.Голос задрижав на мить.-Не слухався дорослих...Тож майте науку,малеча...Десь в темрявi мирно паслися вiвцi,собаки куняли на одне око,хлопцi мостилися спати.Життя продовжувалось.-I якi ж вони,тi мавки,вреднi та злi-думав Iвасик,а за мить вже мiцно спав молодiм,здоровим сном.
  
  
  
  
  
  *-в западных областях Украины довольно популярно имя Зорян.Зоря-по русски Звезда.Тоесть,если Зорян-значит,Звездный,а Зоряна-значит звездная.(жен)
  
  
  
Оценка: 9.00*3  Ваша оценка:
По всем вопросам, связанным с использованием представленных на ArtOfWar материалов, обращайтесь напрямую к авторам произведений или к редактору сайта по email artofwar.ru@mail.ru
(с) ArtOfWar, 1998-2023