Колискова смертi

Колискова затихає: "Спи, дитинко, спи..."
Вiтер хвилями гойдає зморенi степи.
Спить i котик, спить i рибка, засинай i ти.
Спи, а я тихенько буду сон твiй берегти.

Засинай спокiйно, мiцно, засинай навiк...
Щоб свiтання не розкрило золотих повiк.
Хай тобi присняться квiти дивнi, чарiвнi,
Ти тепер ростимеш, доню, тiльки увi снi.

Не хвилюйся, золотенька, i не бiйся ти.
Спи, а я тихенько буду сон твiй берегти.

Вже поважчали повiки, вiчка не моргнуть...
Спи, дитинко, зло минуло, все лихе забудь.
Ач, затих уже i вiтер, все кругом мовчить.
Спи, маленька, бiльш не буду я тебе будить.

Чом холоднi рученята? Змерзла, доню, ти?
Спи, а я тихенько буду сон твiй берегти.

Зараз я тебе укрию. Чи ж поможе це?
Чи ж промовиш ти до мене хоч одне слiвце?
Нi, дитино, не промовиш. Ти навiк нiма.
Може їсти хочеш, доню? Їсточки нема...

Нi, ти їсточки не схочеш, вже наїлась ти.
Спи, а я тихенько буду сон твiй берегти.

Добре спить моє дитятко, солодко так спить.
Тож уже їй, певно, добре, певно не болить.
Вже не просить доня їсти, серця не ввiрве.
Ач! Неначе зворушилось! Певно, ще живе!

Нi, здалося... Люба, доню, мила, доню, ти.
Спи, а я тихенько буду сон твiй берегти.

Скоро ти побачиш новий, кращий цього свiт.
Там не будеш плакать, доню, серця мого цвiт.
Там поїсточки не будеш слiзно так просить,
Там нечесана не будеш, донечко, ходить.

Спи, засни в лиху годину. Не зiгрiта ти.
Спи, а я тихенько буду сон твiй берегти...