ArtOfWar. Творчество ветеранов последних войн. Сайт имени Владимира Григорьева
Рубцов Игорь Иванович
Стрiлець

[Регистрация] [Найти] [Обсуждения] [Новинки] [English] [Помощь] [Построения] [Окопка.ru]
  • Аннотация:
    Формування характеру одного з учасникiв "афганської" кампанiї у нестандартних умовах.
   - Гей, чума болотяна, ну звiдки ж ти звалився на нашу голову? - Зашипiв 'замок', витрiщивши злющi очi на Толiка, коли той вдруге проїхався по камiнню, проторохкотiвши автоматом, шоломом i порожньою флягою аж пiд ноги сержантовi. - Я тобi, душаро, влаштую урочисте повернення на 'броню'!
   Справи йшли кепсько. Молодий солдат, син люблячої матерi i суворого батечка, Анатолiй Рисовець ще й тепер не був певний, чи отримає стиснутою довбнею у щелепу вiдразу, чи екзекуцiю буде вiдкладено до спуску роти з гiрського хребта, яким вони безрезультатно пройшлися вдруге за останнi два днi. Ротний iз двома саперами сходив далеко попереду i нижче, тому вiрогiднiсть першого варiанту здавалася воїну майже стовiдсотковою. Та нi, десь над головою чути було, як взводний Собiнов загрозливо вiдмiнював вiдомi усьому вiйську пару слiв, переплiтаючи їх мистецьки iз прiзвищем свого заступника. Все це пiвголосом, але достатньо чутно для сержанта, готового врiзати хлопцю, ну хоч раз, хоча б заради пiдтримання авторитету молодшого командира. Бо цей мамчин синок i нехлюй не складав враження адекватного бiйця мотострiлецької роти. Не якоїсь там задрипаної, що розсiяна по блок-постах, та нарядах у гарнiзонi, а таки бойової гвардiйської, туди його розтуди, другої доблесної роти, де кожен третiй отримав медаль 'За вiдвагу', або 'За бойовi заслуги', а двоє орденоносцiв, i це окрiм двiчи орденоносного комроти Данила Впертюха, прославили полк iндивiдуальними, так би мовити, подвигами. I на самого 'замка' Ельшана Iсаєва десь у радянськiй столицi, а може ще у дорозi до неї, обтиралися документи на другу медаль. Тому вiн лише вишкiрив рiвнi бiлi зуби на салабона, вiдклавши розбiр 'польотiв' на потiм. Цей солдат дратував його вкотре, 'помираючи' на пiдйомi вгору, а iншим разом випустивши у прiрву повний рiжок з патронами для 'калаша'. Нi, треба буде обов'язково розiбратися, коли вони зiйдуть у долину, а офiцери зберуться коло штабного бронiка. Старшина роти, навiть якщо i побачить щось, то тiльки для порядку застереже земелю гортанною незрозумiлою мовою, мовляв: 'Дивись, дострибаєшся до розжалування! А як 'полкан' що почує, то може i до дисбату запроторити'. Полковник не терпiв мордобою. Знав, що вiд цього до злочину, до дезертирства, до помсти з перестрiлкою один крок. Але Iсаєву на те начхати. Такого як вiн ще пошукати треба. Правда, нагороди жаль, якщо вiдкличуть подання. А як тодi 'чижа' навчити 'рубити фiшку'? Тiльки по черепу, тiльки так.
   Врештi, всi були злi, вiд 'дiдiв', яким тiльки дай привiд почесати кулаки, до однолiткiв Толяна, осiннього призову минулого року. Коли їх, чумових вiд перельоту, вивантажили на плацу полку, вони навiть не знали, яким чином тримати себе у незнайомiй обстановцi. По-перше, новоспеченi мотострiльцi сподiвалися, що тут буде трохи теплiше, нiж у лютневому, не дуже спекотному Узбекистанi. Та ось вiн, рипучiй снiг пiд чобiтьми. По-друге, на цьому було поставлено крапку їх сумiсного перебування пiд одним дахом - новобранцiв сержантської школи, з якої вони вийшли звичайними рядовими, бо не все складалося у штабах, як по нотах. Отже, осiннє поповнення не довчили до командирiв вiддiлень i на мiсяць до строку випуску перекинули у Афган, заробляти свої лички у менш спокiйних умовах. Командир полку особисто перегортав списки, слинив пальцi i щось там дивився у документах бiйцiв, стиха вказуючи начальнику штаба i офiцерам молодших чинiв: 'Оцього давай Шерємєтьєву, вiн водiйськi права категорiї 'В' має. Оцих двох i того цибатого - у третю. А серед цих, Митрофанович, подивись кого взяти у штаб. Тiльки так, щоб не тiльки освiта, а, знаєш, ще й писати мiг по-людськи, а не як курка лапою'.
   А Толiк i радий був щось утнути, щоб на нього звернули увагу, але нi його повна середня освiта, нi розумнi добрi очi не справили враження на отцiв. Так вiн опинився у другiй, туди її розтуди, ротi гвардiйського мотострiлецького полку на скромнiй посадi стрiльця. Наступного дня вiн зазубрив напам'ять номер свого АК-74, розiбрав i почистив його, спробував усунути щербини на штик-ножi, що ледь здихався свого колишнього хазяїна, та так i махнув на це рукою: аби самому вцiлiти. Командиру вiддiлення на те було пофiг. Заступник комвзводу чiплявся до кожної пилинки на автоматi - не стрiляти ж iз штик-ножа. Бiда тiльки, що Iсаєв не дуже товариський i аж зовсiм не турботливий командир. I четверо молодих - не так вже й погано на один взвод, але з точки зору самих молодих, малувато для розподiлення статутних i не зовсiм обов'язкiв, що їх щедро поклали на новi плечi 'дiди', 'черпаки' i навiть дехто з призову, який прибув до полку лише пiвроку тому. Добре би народитися багатирем, типу того Савєлова, чи то Савелiва. Вiн прийшов у роту пiдготовленим у хуторських боях на Кубанi, а ще був на рiк старшим вiд пацанiв свого призову. Той вiдразу поставив себе i пару-трiйку 'дiдкiв' на їхнє мiсце, мало не вибивши тупi їхнi мiзки мiж солдатськими лiжками. Отож, його бiльше не зачiпали, хiба за Статутом ганяли, як усiх на кроси, на стройових вправах i по нарядах.
   Серед чотирьох новоприбулих борзих не знайшлося. Натомiсть, з першого тижня нормальнiй аклiматизацiї у колективi почав заважати сержант Iсаєв. Вiн, та двоє його землякiв iз пiвнiчнокавказької республiки, пiд заступництвом старшини роти вiдчували себе вiльними стрiльцями у загонi благородного лицаря (чи то шляхетного злодiя) Айвенго. Терпiти цю трiйцю, принаймнi двох iз них, належало до осенi. Iншi ротнi i взводнi 'старцi' не настiльки докучати Анатолiю, щоб аж так переживати через те... Було, але... Та чого там, не без прикрощiв, але ж...
   А навеснi почалося! Пiдготовка полку до практичних дiй у горах увiйшла в завершальну стадiю. Коло штабного бараку частiше зупинялися машини, з яких виходили чини у афганськiй формi. Нарештi, одного разу на вертолiтний майданчик пiдсiв Мi-8, з якого поважно ступив на землю генерал-майор у новенькому плямистому бушлатi, з-пiд синього штучно-хутряного комiру якого гордо дивилися в небо вишитi зеленими нитками генеральськi зiрки. Кiлька вiйськових, не менш дiлових перцiв, серед яких видiлявся зростом афганський полковник, а також вiйськовi радники без знакiв на погонах, але у моднявих 'пiсочках', нi на крок не вiдступали вiд комдива. Друга вертушка для порядку покрутилась i теж приземлилася неподалiк ведучого борту, вивантаживши залишки ескорту. Всi прослiдували до кабiнету полковника Погрiбного. Тим часом по пiдроздiлах котилася хвиля напруженого очiкування вiзиту високої комiсiї. Ану як зальотне начальство пiде мести штанями казарми, зазирати у казани з кашею, блукати по парку бойових машин i, не виключено, затуливши носи бiлими хусточками, вiдвiдає солдатськi нужники. А там всякого добра... Коротше, скрiзь можна знайти те, чого не додивився сержант, не здогадався виправити старшина, не довчив командир взводу, не довiв до ладу командир роти i таке iнше, аж до командира полку з його заступниками по бойовiй частинi i по полiтичнiй пiдготовцi. Адже ж, не секрет, що пiдозрiлий мазок на дошцi туалету може негативно вплинути на бойовий дух радянського солдата. Звiдси робiть висновок: справжнiй морок для рядового Рисовця i для його товаришiв по призову почався не у лютому, а у квiтнi-травнi.
   Толiк не просто занепав, як це буває з кожною молодою людиною у незвичних i небезпечних обставинах, обтяжених неприємними знущаннями над людською гiднiстю хлопця. Тi троє, якi разом iз ним, на бiду свою, мали честь служити у другiй, туди її, ротi, наче не так скрушно переживали тяжку салабонську долю. Воха Саратов (вiд мiсця призову i проживання) пiшов другим номером до кулеметника Дуба - мiцного шахтаря з Донбасу. Дуб дiдував поблажливо, аби тiльки Володимир не 'тащився' i виявляв цiкавiсть до матерiальної частини станкового кулемета. А iншi дiди не надто припахували 'другого', бо той весь час вертiвся коло свого 'першого'. Та й взагалi, кулеметний розрахунок у минулий весняно-осiннiй перiод набув у ротi певної поваги, за що Дубу (давайте вже називати його справжнiм iм'ям - Юрiй Дубовенко) сам 'папа' прикрутив перед вишикуваним полком рубiнову 'Червону Зiрку' на вицвiле хебе. Вовка, попри певний острах перед невiдомiстю, пишався своїм становищем, з вдячнiстю отримуючи копняки вiд Дуба. Врештi, колись Дубовенко поїде на свою Луганщину, а йому, Володимиру Неситому з Саратова, приставлять 'чижа' безрукого, з якого вiн зробить звитяжця i витязя, свого вiрного санчопансу. Проти ордену вiн також не мав нiчого проти, навiть не проти легкого поранення. Ну, такого, як подряпина, тiльки щоб iз записом у воєнному бiлетi. Хай собi Iрка дурепа вiдкусить поганого язика. Не вистачило тодi твердостi вирвати його, щоб не патякала про парубка, який полiз, а у нього нiчого не вийшло.
   - Ну що в того Вовчика таке, чого немає в менi? - Так собi думав Толiк, мало не вбачаючи суперника i ворога у товаришевi. - Може зацiдити при нагодi Iсаєву...? Так нi. Вiн як бик, навiть голова не струснеться. Табуретом торохнути? Земляки, напевно, ногами заб'ють. Далi - суд. Хто винен? Молодий дебiл, психопат i ганчiрка.
   Незабаром першi бойовi, яких вiн боявся трохи менше 'замка', але ж, боявся. Хоча, уявляв себе таким прудким, наче бiлочка, що, ховаючись мiж камiнням, кладе влучнi черги по сiрих чалмах. А то хто там у гiрському потiчку, зальопаний власною блювотою? Чи не наш хвалений заступник командира взводу?
   - Гей, ти, опудало! Прикрий, (пi-i-i, пi-i-i, пi-i-i)! - чоботом вiн, Толiк Рисовець, принизливо тисне на шию напiвзомлiлого сержанта, вiдкидає вбiк спорожнiлий автомат i, перехопивши АК Iсаєва, кладе останнiх духiв.
   - Бiгом до ротного, чуперадло i щоб штани свої прополоскав у рiчцi, бо такого не те що у БТР, до роти на кiлометр пiдпускати не можна! - Фантазiя буяла рясним цвiтом. Тiльки у своїх потаємних мрiях Анатолiй був тим, ким вiн вiдчував себе вглибинi душi. - Я такий. Тiльки це має розкритися, тодi все змiниться. Все-все змiниться i буде як треба.
   Стиснувши зуби, вiн виношував свою надiю, а протягом дня намагався зайвого разу не потрапляти на очi сержантовi. Днi до першого бойового виходу тягнулися надто повiльно. Тоха вiдчував, як мiлiє його авторитет в очах iнших солдат. Ще до прильоту генерала з високим почтом молодь по всiх пiдроздiлах шурхотiла вiд пiдйому до вiдбою з неймовiрною iнтенсивнiстю. Тiльки штабiсти з роти 'комендачiв' поспiшали вiдразу пiсля ранкового шикування здимiти, щоб i слiду їхнього не було видно. Проте, не всi. 'Служивi' переддембельского перiоду служби пiдбивали 'бабки' та час вiд часу бували помiченi чи то iз згортком, видовженої форми, чи то з фляжкою, що її спiшно переносили вiд дротової огорожi зв'язкiвцiв до офiцерського модулю. Напевно, iз них теж хтось набiгає на медальку. То у горах автомат твiй друг, твоя дружина i твiй аргумент, а тут територiя хвацьких штабiстiв. Першi люди, з ким прагнуть зустрiтися офiцери i прапора пiсля 'вiйнухи' - вони, знавцi алкогольних маршрутiв, майстри виправити документи потрiбної якостi, пiдсунути на пiдпис начальниковi штабу i комполку таке, про що вони у страшному снi...
   До Толiка сон приходив, як перший дитячий поцiлунок. Тiльки торкнувшись гарячого лобика, вiн вiдлiтав з поштовхом ноги бiйця старшого призову, який, лежачи на нижньому ярусi, нiколи не забував спочатку виштовхнути з лiжка Тоху.
   - Ворушись, чуматуро! - Бризкав той слиною i вправно пiддавав ногою пiд зад Рисовцю, а тодi ще кричав навздогiн, - Гей, рисаче, куди ти мого капця заштовхав? Бiгом до мене!
   Прокидання завжди було невчасним, болiсним, не стiльки фiзично, скiльки морально, власне, як i вiдбiй. Пожмакане обличчя вже не тримало належну йому форму. Сонна фiзiономiя беззаперечно свiдчила про легку таку придуркуватiсть власника. Тiльки сержанти i 'старi' солдати змушували новачкiв брати пiд контроль своє причандалля, щоб нi взводний, нi ротний, та й будь хто з офiцерської ланки не побачив на такому пом'ятому 'портретi' ознаки дiдiвщини. При всякiй нагодi 'батя' виловлював серед строю солдат причмарених, iз вiдстороненим поглядом бiйцiв i починалася психологiчна бiйня з погрозами всiма карами, вiд 'губи' до дисбату. Анатолiй навiть не знав що краще, шалена боротьба з позастатутними стосунками, чи її повна вiдсутнiсть. Скидалося на те, що молодому солдату всяка нормальна у вiйську рiч йшла тiльки на шкоду. Вiн ставав все бiльш розгубленим, а Iсаєва, на бiду, не забирала нi хвороба, нi нечиста сила. З розповiдей бувальцiв достатньо чiтко вимальовувалася картинка значного послаблення дисциплiни i тиску всюдисущих гнобителiв пiд час бойових операцiй. Вихiд полку - ковток повiтря. Це страшно. Це проти самого себе. А iнакше - нiяк неможна. Є тiльки один шлях зберегти i вiдновити свою гiднiсть - через реальну справу, а може, через щасливий випадок. Хоча, поклавши руку на серце, Толiк вагався: може симулювати хворобу? Яку? Однак це не його шлях, нижче опуститися просто неможливо. Бо у перспективi кожен зрозумiє, що вiн 'косить', а далi? Сором до останнього дня, якщо тiльки вiн настане. А вдома - ВОНА, та, що впевнена у його спроможности проявити тверду чоловiчу волю. Батьки. Пацани несамовитого кварталу. Нi, Тоха не слабак, iнакше немає сенсу чiплятися за життя. Останнiй материн лист розчулював його надiєю. Його слiд було спалити, а не носити у внутрiшнiй кишенi. Зберiгати листи не дозволяли командири. Може, їм самим не писали мами? Добре, вiн спалить, тiльки пам'ятатиме кiлька головних слiв: 'Тосiку, ми з татом лишили твiй куток у безладi, який ти так i кинув по собi. Дивимось, - наче i ти недалеко вiд нас. Ми збережемо увесь твiй мотлох, а ти бережи себе...' Йому було за що поборотися. Принаймнi, хлопець визначився: будь що - терпiти, чекати, не втратити свого шансу. Попереду довгий-довгий чорний тунель. I тiльки там вдалинi свiтиться тьмяною крапочкою жаданий дембель. Хоча... Через кiлька мiсяцiв прибуде молоде поповнення. I ще, i ще. Тому, далi буде легше.
   Коли броньована колона стала при входi в ущелину, Толiк мало зубами не скрипiв вiд внутрiшнього холоду. Вiн нi з ким не розмовляв. Намагався опанувати себе - не виходило. Навiть коли його безпосереднiй командир вiддiлення єфрейтор Сьомiн, ляснувши по плечу, спитав: 'Як ти, чуваче?', той тiльки розтулив губи i вони затанцювали неконтрольовану кадриль, а з рота почулося, точнiше, лише сам Тоха почув себе: 'А-а-в-в-в...'. Сьома, Семен, Сємка на те вчепився у свiй автомат i, перекрикуючи гуркiт бронемашини, запевнив: 'В цьому твоя сила, чувак!' Рисовець i собi поклав руку на затворну коробку, бажаючи вiдчути в собi цiвку мужностi, що через долоню мала би перетекти з холодного металу у безвольне тiло. Справдi, вперше у життi вiн, тверезий, втратив контроль над собою. Йому би для початку залишитись на 'бронi', а не лiзти на гору. Ноги ватнi, пальцi восковi, язик не меле, а шлунок... про це не будемо. Серед бiйцiв хлопець стовбичив мовчки, як тiнь, що втратила зв'язок з тiлом i вештається свiтом, шукаючи хазяїна. Краще помовчати, бо й що таке розумне може вiн зараз оповiсти?
   Офiцери у колi своїх пiдроздiлiв робили постановку на поточний день. Iнформацiю про банду, яка через необережнiсть свiтила вогнi за пару кiлометрiв вглиб ущелини, принесла на хвостi дивiзiйнiй розвiдцi якась бородата 'сорока'. Данi зiставили з 'малявою' вiд iншого агента iз сумiжної територiї i виходило, наче пiший караван рухається, маючи великий вантаж новiсiнької зброї, не виключено, для її застосування у зонi вiдповiдальностi полку. Троє взводних i мiж ними технiк роти точили ляси, змагаючись у вiйськовiй стратегiї. З розмови виходило, що кожен мав рiзне бачення при мiнiмумi доведених фактiв, зате якраз цим лейтенантам хотiлося розрядити напруження у суперечцi.
   - То якась пiдстава. Вони ж не iдiоти так свiтитися? - Казав сталей, переобтяжений запасними рiжками, весь у кишеньках, заповнених гранатами, запалами, та з припасованим до 'калаша' пiдствольником.
   - Чуєш, Сєрий, я не я, якщо нас не водять за нiс. Наразi ми тут дихаємо розрiдженим повiтрям, а тi 'туристи' повилазять iз кяризiв в iншому мiсцi: 'Iди сюди, iнкелябi саур!'. Доки розвертатимемо нашу машинерiю, там тiльки жмури з розпоротими животами лежатимуть.
   - Нi, ти бачив, хто до Погрiбного перетирати прилiтав?
   - Ну?
   - Шо, 'ну'? Оте 'ну' - не остання птиця у провiнцiйному ХАДi. А з ним оте куце мордате - не хто iнший, як радник у чинi пiдполковника КДБ. Шариш?
   - Коротше! ХАДи-мади! 'Папа' не ведеться на порожнi авантюри. Ми стали тутай, значить...
   - Над 'папою' є його 'папа'. Не факт, що той розумiє кому i коли слiд довiряти. Вони там вдень працюють у ХАДi, а вночi духам нашi розклади розповiдають. Якби все було просто, сидiв би я у Бiлорусi, а ти у своєму Забайкаллi.
   - А дивись, щоб пiсля Афгану ми не помiнялися округами!
   - Та не доведи лихо!
   Натягнувши один одному панами на очi, лейтьохи посунули до ротного, який щось переконливо товкмачив старшинi, вказуючи пальцем у бiк бронемашин:
   - Почуй мене, Равiле. Ти - мої очi i руки у горах. Припини своє: 'Ельшан, Ельшан'. Сам не випускай з поля зору новачкiв. Не тисни на мене. Обiцяв - дамо твоєму Iсаєву 'старшого'. Знаєш, - я пацанiв нiколи не ображав. Та не дай Бог!.. Спитаю з тебе.
   Старшина на знак згоди рубонув ребром долонi повiтря коло шиї. Це означало, що представник маленької, але гордої республiки дає голову на вiдсiч за кожне своє слово. Маючи таку пiдмогу в особi заступника комвзводу, вiн дозволив собi розслабитися. Вмiння перерозподiлити повноваження - чи не ознака вiдповiдностi займанiй посадi?
   Рисовець пропускав через уяву кожне слово досвiдчених однополчан. Дивитися пiд ноги, ступати по слiдах товариша, поглядати навколо себе, не патякати, не хавати, не смоктати з фляги без команди, вибирати зручнi позицiї на випадок обстрiлу. Стрибком залягти за камiнь i як на полiгонi... Стоп! Як на полiгонi не вийде. З того боку ворог думає так само. Напевно, вони давно обклали камiнням викопанi гнiзда i домовилися, хто знiмає першого, хто другого... Ми собi пiд ноги, а вони нас чергами, чергами. Попадаємо де хто стояв i що? По командi: вперед, за батькiвщину? Поганий сценарiй. Куди краще сидiти у схованцi на вершинi, споглядати, чи не лiзе хто вгору. Нам наказано опанувати хребет, сiсти зверху, звiсивши ноги по обидва боки. Перша рота пiднiметься паралельним кряжем, а ущелиною посуне колона. Йой, красиво теоретично! Попереду все-одно пiдуть сапери i розвiдка. А як їм? Кожен крок - прощання зi свiтом. З ротою особiст i авiанаводчик. З особiста користi... А сталей, делегований вiд лiтунiв - постать ключова у гарячiй сутичцi. При ньому рацiя на частотi вертолiтникiв i координати в головi. Плюсуємо один бал на нашу користь проти всiх мiнусiв, якi тiльки можна уявити.
   Саратов, завiшений залiзом, пiд наглядом Дуба припасовує щiльнiше амунiцiю. За задоволення бути елiтою треба платити додатковими кiлограмами набоїв до ПКМ. При тому Вовчик тримає себе пiд контролем. Двоє iнших 'чижiв' лишилися у гарнiзонi: один - з високою температурою, другий - розтертими ногами, через що, вiдповiдно до штатних обов'язкiв, свої 'клiзми' отримали командири вiд першого до четвертого щабля iєрархiї. Наступна 'вiйна' стане першою для товаришiв. Напевно, у колi чотирьох Тоха з Вохою домiнуватимуть. А як же, живi приклади для наслiдування.
   Дотепер Толiк чув стрiлянину лише на полiгонi (окремi автоматнi черги щодня тривожили барабаннi перетинки, навiть зрiдка зенiтка молотила з боку автобату). Впорядкована учбова стрiлянина теж справляла не аби яке враження на курсанта Рисовця. По командi товаришi займали вогневий рубiж, пересмикували затвори i, акуратно пiдводячи пiд мiшенi прицiльний маркер, вiдсiкали короткi черги по два-три патрони. Треба зазначити, залiковi оцiнки тiшили його самого i наставника. Бiгав вiн не надто жваво, пiдтягувався - нижче середнього. Вогнева пiдготовка - то єдине практичне зайняття компенсувало посереднi результати з 'фiзики'. А солдат i не збирався брати участь в олiмпiадi. Його переконував внутрiшнiй голос: для мотострiльця найперше -влучати у цiль. До цiлi бiйця доставить бронетранспортер. Прикра помилка!
   Пiша колона рушала рано. Настiльки рано, що дехто казав: 'пiзно вночi'. 'Прохаванi' бiйцi понатягували светри. Iз задоволенням Тоха констатував, що нiхто з 'дiдiв' не намагається подiлитися з ним частиною своїх манаток. Може вони таким чином грiються, подумав вiд. Та щось довго тепло не вiдчувалося взагалi. Холоднеча дiставала кiсток. Вони все йшли, йшли темрявою, не наближаючись до хребта. На небi ряснiло стiльки зiрок, аж у їхньому свiтлi купалися ноги Iсаєва. Толiк пам'ятав - ступати крок у крок. А коли ж дивитися по сторонах? Плечi починали нити. Укладка важчала попри те, що й досi рота йшла рiвниною. Йшла пiвгодини, годину. Може менше, може бiльше, Рисовець не вiдав. Йому хотiлося вiдiйти, та ротний не зупиняв колону. Скiльки ж ще на такому холодi можна пройти без зупинки? Органiзми, здається, майже однаковi у всiх! I дивно, скiльки пройшов, дихаючи у спину Iсаєву, а вiн - нi пари з вуст, наче глухонiмий. А над хребтом небеса розкочерагювали ранок. Втома вiдволiкала думку вiд страху, монотоннiсть ходи - вiд втоми. До нiг 'замка' можна було прилаштувати годинниковi стрiлки. Один крок - секунда. I такий годинник працював би не гiрше 'командирських' на його зап'ястку. Позаду сопiння. Два кроки - вдих, два кроки - видих. Попереду: туп-туп. Позаду: пс-с-с. Туп-туп. Пс-с-с. О, тепло так! Он тато сiв бiля вогнища, чистить рибу вiд луски. А де мати? Хрясь!!!
   - Твою дивiзiю!!! Душаро, ти спиш на ходу?
   Толiк бачить себе у здорових, як сковорiдки, руках Iсаєва, завислим над безплiдною скелястою поверхнею.
   - Та ставай, кажу!
   Уся рота зупинилася перед схилом гори трохи перепочити. Коли Ельшан зробив останнiй крок, Тоха вже перенiсся на берег рiчки. А ноги на автоматi переставлялися, повторюючи завченi багатохвилинним переходом рухи. Лiвим чоботом вiн засадив сержанту по гомiлцi i якби не реакцiя останнього, точно завалився би пикою на камiння.
   - Дострибався, рисак. - хапалися за животи очевидцi. - Йо-о! Не треба до цирку ходити!
   Як вони йшли далi, як пiднiмалися вище i вище, як розпалювався день, а рота сунула, залишаючи позаду тiльки одну пару слiдiв, i як органiзм, який вночi прагнув позбутися своєї води, почав її вимагати, всього цього вмiстити в один спогад нереально. Як може людина витримати на собi сукупнiсть нехарактерних випробувань, виконуючи водночас головне призначення бойового пiдроздiлу? I без того Анатолiй вважав себе надвитривалим iндивiдуумом. Хоча дехто, що найбiльш вiрогiдно, бачив у ньому необтесаного тюхтiя.
   На четвертiй чи п'ятiй годинi пiдйому Толiковi 'колеса пiдспустили'. Через нього Iсаєву теж довелося зупинитися, щоб повернути до тями бiйця, якому хотiлося, щоб його пристрелили, лишивши на гребенi гори. 'Замок' вийняв частину патронiв з Тохиного рюкзака i роздав їх двом 'черпакам', хоч у тих укладка була не меншого об'єму. I рух поновили: пiдйом за шкварник, далi - пiд руку, а потiм у Толяна вiдкрилося двадцять друге дихання. Що точно фiксувала свiдомiсть, так це повна вiдсутнiсть думки про можливий обстрiл. I пiдла заздрiсть до бiйцiв першої роти. Чомусь хлопцю здавалося, наче протилежне гiрське пасмо нижче i там прохолоднiше, i, напевно, їхнiй комроти частiше зупиняє особовий склад для перепочинку. Що вiдбувалося там, нiхто не бачив. Вiдстань не давала такої можливостi роздивитися неозброєним оком. Якби щось сталося, голос вiйни докотився би до другої роти, а так... 'Броня' теж повiльно, але спокiйно просувалася низом. Нарештi, у другiй половинi дня, довгий ланцюг iз солдатiв, сержантiв, офiцерiв i прапорщикiв почав спускатися. Йшли довгим пологим маршрутом, згинаючи ноги в колiнах так, щоб наступний крок наближав пiдроздiл до колони бронетранспортерiв. Перша розумна думка прорiзала свiдомiсть Рисовця: 'Спочатку тут треба було пройти тим, хто вигадав вiйну. Пiсля цього люди навчилися би домовлятись'.
   Сутiнки опустилися, коли обидвi роти розбрелися по своїх бронетранспортерах, КУНГах, МТЛБешках i iншого роду транспортних засобах. Ховаючи ноги пiд ковдрою, Саратов мовив останню мудрiсть, закiнчення якої Тоха вже не чув: 'I це ще не стрiляли. Тiльки прогулялися. Забери мене, мамо, додому!'
   - А нумо, давайте, швидше! Хто хоче повторити? Це не запитання. Солдат хоче того, чого бажає його командир.
   Дивно! Хлопцi ледве ворушили кiнцiвками, враженi новиною: вони ще живi. Мить тому не було нiчого: сновидiння, або якоїсь думки, вiдчуття дискомфорту вiд собачого холоду, складок пiд бушлатами. Яке розчарування! Треба починати новий день, не оклигавши вiд вчорашнього. Схожiсть двох днiв була така, як два послiдовних дублi на монтажному столику режисера. Прожитi на межi можливого, скiльки проклять почули невидимi небеснi сили вiд 'акторiв воєнної кiнострiчки' на адресу нiчим непримiтних чисел у календарi. Повторений шлях, змiна стужi на спеку, безсилля, друге дихання, третє, ватнi ноги, тремтячi руки, жахлива прiрва пiд ногами при сорока кiлограмах ваги за спиною. Нарештi, падiння автоматного рiжка на дно урвища. Таки другий дубль виявився ще гiршим для окремо взятого солдата. В цiлому ж, нульова результативнiсть. Ворог випарувався. Може, його тут нiколи не було? Друга рота без жодного пострiлу пройшлася гребенем i отримала команду повертатися до 'бронi'. Друга, потойбiч синхронно спускалася схилом iншого хребта. Ще один подiбний день i хтось один iз двох проломить 'диню' iншому: або озвiрiлий Iсаєв, або деморалiзований Рисак. Прiзвисько законно закрiпилося за Толiком. Навiть взводний гукав його не iнакше: 'Рисаче, не хлебчи як насос, бережи воду!' Всi балансували на межi нервового зриву. Обгадивши захiдний схил, рота з доблесних рейнджерiв перетворилася на тупi органiзми, рухомi чужою волею. У пiдроздiлi не знайшлося нiкого, кому було легко. Просто, хтось пройшов школу загартування ранiше i їх було бiльше. А чому ж гора, на якiй бачили якiсь вогнi, мовчала? Де слiди нiг, рештки харчiв i продукти життєдiяльностi моджахедiв? Саперами не знайдено жодної мiни. Така операцiя нiчого, крiм неприємностей, не принесла Толiку.
   Тiнi росли швидше бамбукових пагонiв. Офiцери квапили солдатiв: 'Ворушiть батонами, хлопцi. I не дуркуйте. Щоб кожен, чуєте - кожен бачив навколо себе, уверх i вниз, i вглиб гори!' Цього надвечiр'я рота пройшла меншу вiдстань. Все менше часу лишалося до настання сутiнок. Сапери не виявляли тiєї впевненостi, ретельнiше i обережнiше тицяючи гострими наконечниками у рiзнi породи попереду. А дими польових кухонь вже виднiлися метрiв на триста нижче передової групи. От по них i вдарили першi пострiли, заскочивши Толiка у позi, незручнiй для миттєвого реагування. Вiн навiть не зрозумiв, звiдки стався напад. Гори загримiли чергами. З двох бокiв назустрiч схрестилися свинцевi потоки. Iсаєв тiльки встиг зiштовхнути Тоху з каменя, на який той став витягнутою лiвою ногою. Рисак боляче вдарився стегном. Дякувати бронежилету, удар по ребрах був не таким травматичним. За нагромадженим камiнням крiм нього залягли двоє 'черпакiв'. Це у їхнiх рюкзаках покоїлися деякi Толiковi речi, вийнятi пiд час кiлькагодинного пiдйому. Вони молотили короткими чергами з-за сховища i Анатолiй вiдчував, що одна його нога вперлася у чуже тiло. Причому вiн не намагався прибрати ногу, або подивитися, кому вiн дошкуляє своїм чоботом i що робити далi? Автомат валявся поруч. Але здавалося, поворушись вiн зараз, кулi почнуть рвати тiло. Невеличкий сектор огляду, вiдкритий розширеним очам бiйця, був заповнений кiлькома валунами. Вiд їхньої поверхнi час вiд часу вiдлуплювалися шматки породи, розлiтаючись гострою шрапнеллю навсiбiч.
   - ...сак!!! Рисак!!! - Крiзь гуркiт долiтав вiдчайдушний рев 'замка'. - Ти мене чуєш, Рисак!!!
   'Теж менi, вовк з 'Ану, постривай!', - сковзнула думка. Не вiдриваючи голову вiд камiння, вiн на повнi груди вигукнув: 'Я-а-а!!!'.
   - Чум... ро! ...го не вiдпо...єш? Слухай Авєркiна! Чує...? Авє...iн!
   - Кажи! - Крикнув у вiдповiдь один з 'черпакiв', кидаючи порожнiй магазин пiд носа Толiку.
   - Припаши молодо... набивати ...iжки. I хай п'ятаком не свiтить!
   На секунду Авєркiн сiпнувся до Тохиного плеча i загорланив:
   - Е-е-е, муфлон, патрони давай!!! Патрони, чуєш? Давай, пакшами своїми перебирай! - Вiдштовхнувшись обома руками вiд спини Рисовця, Абвер (солдатське погоняйло) повернувся на позицiю.
   Пiдвести голову було не просто страшно. Нерозумiння серйозностi ситуацiї посилювало гостроту небезпеки. 'Попав!!! Попав я!!!' Забулося навiть, як вiн фантазував у годину душевної скрути, допустивши в свою уяву картину посоромлення свого недруга. Тепер голос Ельшана чути у п'яти метрах i це голос впевненого мужа, командира. У голосi немає розпачу, тiльки чiтка координацiя мiж тими, хто залiг мiж камiнням i додає до звукiв бою свою партiю. Серед автоматного хору виразно видiлялося важке туркотiння ПКМа. Дуб iз Саратовим вступили у бiй. А вiн, мамин Толiчек, не знаходить в собi сили пiдвестися щоб оцiнити розстановку сил. Паузи мiж стрiляниною не було. Черги i одиночнi пострiли злилися у суцiльний гуркiт. Гiльза з автомату Авєркiна залетiла за комiр Толiного бушлата, обпекла шию i не спiшила холонути на його тiлi. Вiн засичав, засмикався, поспiшно вигрiбаючи долонею гарячу залiзяку. Наказ Авєркiна-Абвера i його ж гiльза примусили повернутися до активного життя. Укриття, пiд яким залягли солдати, виявилося доволi надiйним, якщо не казати носа. Двом товаришам потрiбнi були набої в магазинах. Три порожнi рiжка валялися пiд ногами. Ще кiлька лишалися у пiдсумках. Сонце через декiлька хвилин мало зачепитися за гори i коли воно скотиться протилежним схилом додолу, настане темрява, вигiдна бiльше ворогу, нiж радянському пiдроздiлу. Рисовець стягнув iз себе рюкзак, намацав у ньому пачки з патронами i почав поспiхом розривати упаковку. До початку перестрiлки на трьох у них мали бути понад двадцять повних рiжкiв. За двома 'черпаками' вiн не встигатиме, це однозначно. Значить потрiбно максимально швидко робити все можливе, щоб протриматися до якогось переламного моменту бою. Неможливо, щоб обидвi сторони конфлiкту залишалися на своїх мiсцях. Хтось має почати рух, вiдходячи, або перейшовши у наступ, чи на прорив. Тактично Толiк нiчого не розумiв, крiм напряму вогню. Авєркiн i Дробот трохи маневрували, щоб їхнi пристрiлянi духами позицiї не стали пасткою для них. Принаймнi, тепер стало ясно, звiдки походить небезпека. У какофонiю бою додався розрив. Хтось кинув гранату, потiм ще. Це означає, що супротивник зовсiм близько. Крiм окрикiв росiйською мовою, до слуху долiтали й iншi вигуки, а пiсля розриву гранати, наче почувся крик болю, а може - страху, а може це тiльки здалося Анатолiю. Нова хвиля панiчного страху призвела до крайнього мандражу. Якщо ранiше, на навчаннях, вiн швидко перебирав патрони, один за одним вiдправляючи їх у рiжок, то тепер вони випадали йому з рук i треба було тремтливими пальцями збирати їх пiд собою.
   Вибухи почастiшали. Пiдствольнi гранатомети теж були задiянi на повну силу i раптом Рисовець побачив пиловi стовпи, що поволi наближалися з боку ущелини. Кiлька БМП мчали вiд полкової колони на пiдмогу. Якщо партизани не насмiляться перейти у наступ, резервна група, вiрогiдно, накриє їхнiй лiвий фланг i вижене з насиджених схованок. Частина роти, яка рухалася останньою i знаходилась вище, теж, наче, маневрувала. Лiнiя вогню, нiби то, перемiстилася. Духiв заганяли у 'кiвшик', який треба було вчасно замкнути кiльцем i скористатися отриманою перевагою, щоб добити вже зверху.
   Вони вiдчули змiну перспективи. Первинний план - заскочити роту шуравi зненацька, деморалiзувати i нанести їй тяжкi втрати, не спрацював. Вигiднi позицiї за кiлька хвилин можуть стати пасткою i якщо не почати вiдступ негайно до потаємних криївок, тактичний прорахунок польового командира стане останньою його помилкою, за яку розрахується життями повстанський загiн у повному складi. Легка, як здавалося, здобич, ставала мисливцем. Якщо цi, перевтомленi дводенним гiрським переходом люди, так грамотно огризаються, поволi оточуючи противникiв влади, тодi що станеться, коли надiйдуть кiлька десяткiв пiхотинцiв з резерву? Сардар дав команду на вiдхiд. Сонце не встигло надати загону останню перевагу i їхнi гори сьогоднi не посприяли успiху. Маючи кiлька легко поранених, одного важкого пiсля вибуху i двох, якi не подавали ознак життя, духи заметалися мiж камiнням. Свинцевi траси перестали бити прицiльно по втиснутих у валуни солдатах i тi, вiдчувши мисливський азарт, розпочали полювання по фiгурках, що вiдступали.
   Вочевидь, ротний подав команду, пiдхоплену молодшими командирами, бо з-за камiння голос Ельшана Iсаєва прорвався виразно крiзь гуркiт i лайку солдатiв:
   - Вперед, пацани! ........................!!!
   Побачивши, як зриваються з мiсць однополчани, як вискакують i мiняють позицiї хлопцi, просуваючись вперед, Рисовець вхопив свого 'калаша', пхаючи наполовину споряджений рiжок до кишенi i вперше поглянув на арену бою. Найменше, чого вiн боявся - залишитись на самотi. Вiн побачив Iсаєва, готового до чергового ривка i гепнувся поруч з ним.
   - Йо! Душаро, ти в порядку? - Вирячився 'замок' на Толiка. - Тримайся поруч i стрiляй!
   Що було далi, важко пiддати аналiзу. Як приклеєний, Тоха перебiгав за Ельшаном вiд однiєї купи камiння до iншої. Перескакуючи через чергову перепону, вiн побачив людину, яка дивилася йому в очi з безголосо вiдкритим ротом. Закричавши вiд несподiваного видовища, солдат мало не натиснув на гачок. Проте, ствол автомата був спрямований в нiкуди. Якби вiн i натиснув, кулi пiшли би у ґрунт, а частина їх могла розлетiтися рикошетом. Очi чужинця не рухалися. Одяг трохи вище живота перетворився на мiсиво. Толiковi стало настiльки дурно, аж вiн вiдчув якийсь поштовх вiд шлунку по стравоходу. Рiдка слина покотилася з роту, тому вiн мусив часто спльовувати її, а у головi калатала гаряча хвиля, вiд якої темнiла картина бою перед очима.
   - Рисак!!! - Злий окрик Iсаєва змусив наздоганяти сержанта. Але думка про те, що моджахед все бачить i, повернувши голову, розстрiляє Толiка у спину, домiнувала. Обернувшись, вiн переконався, що тiло лежить нерухомо. А ще вiн побачив рядового роти, який, пiдбiгши до вбитого, знiмав з зап'ястя електронний годинник.
   Партизанське угрупування припинило активний опiр. Вже майже не було кому опиратися. Короткi черги зачищали схили вiд залишкiв загону. Шуравi перестрибували камiння, випроставшись, посилаючи у найбiльш небезпечнi мiсця, де можливо ховається ворог, короткi черги. Рисовець побачив Вовку Неситого, обвiшаного коробками i автоматами, а попереду його першого номера Дубовенка з 'агрегатом' на руках. Схоже було, що пара попрацювала для душi i пiдсумками бою задоволенi обоє. Мiсцями ще валялись нерухомi тiла, проте, всi вони мали на собi широкi афганськi штани, звичайний цивiльний одяг i характернi капелюхи-афганки, або ж скрученi з довгих вiдрiзкiв тканини чалми.
   Намалювався взводний Собiнов. Вiн квапив своїх швидше збирати манатки, не лишаючи просто неба трофейної зброї, вiйськового обладнання. Радiостанцiю командира моджахедiв, однак, знайшли простреленою. У такому виглядi вона не була потрiбна, а пару РПК i, переважно АК-47 китайського виробництва, швидко, доки зовсiм не зсутенiло, вiдшукували там, де знаходили тiла воїнiв iсламу. Це був результат дводенних мандрiв, яке-не-яке виправдання доцiльностi сумнiвної операцiї. Тепер лишалося швиденько i купно зiйти ротi донизу, звiдки вже надiйшло пiдкрiплення, стежкою, яку перевiрили не сапери, а ноги хлопцiв, доставлених до пiднiжжя машинами пiхоти.
   Отут i сталося те, чого Толiк не очiкував. Нiким не помiчений автоматник, що у гарячцi битви лишився позаду наших бiйцiв, усвiдомив невiдворотне своє викриття. Його нерви зрадили i вiн щосили рвонув схилом вниз. Найближчим, хто опинився поблизу юнака, був вiн - Анатолiй Рисовець. Афганець побачив радянського солдата у кiлькох метрах i не цiлячись натиснув гачок. Двi кулi, випущенi навмання, не знайшли цiлi. Якби Толiк здатен був думати, вiн спробував би сховатися. Його руки самi, без втручання думки, вiд стегна, повернули ствол автомата вбiк втiкача. Прогримiла довга черга i автомат замовкнув. Рiжок випорожнився. Одна куля, випущена зi зброї, пробила стегно втiкачевi трохи нижче 'м'якого мiсця'. Той випустив автомат i з криком повалився у рiвчак, промитий дощовими потоками. Свiдки цього випадку кинулися до рiвчака i сержант потягнув Тоху за рукав подивитися, що сталося з душманом.
   Той не припиняв кричати, звиваючись у пилюцi. Падаючи, вiн був зранений ще бiльше i його безнадiйне страждання скувало Толiка: 'Що ж це я зробив?'. Ну, зробив те, що зробив. Але ж вiн не знав, що тепер треба робити далi. I те що в образi страждальця вiн не побачив ворога, а навпаки - свого ровесника, який потерпiв на своїй землi вiд руки чужинця, перевернуло всю душу. Треба б санiнструктора. Чому всi стоять i нiхто не наважиться пiдiйти до юнака?
   Iсаєв штовхнув кулаком у плече, подаючи свiй АК: 'На, Рисак, вiн твiй'. Що? Автомат? Нi, вiн має на увазi, що саме Рисовець має поставити крапку у стражданнях отого молодого душмана. А хiба не можна iнакше? Вколоти тюбик промедолу, щоб не кричав i перенести на 'броню', а далi вiддати полковому 'доку', не можна?
   - Не тягни, чувак, кiнчай вже! Йому зараз померти за щастя. - I видно було, як Iсаєву байдужа доля ворога, власне, як подальша доля Толiка. Вiдсутнiсть жалю i цинiчний погляд на особисту трагедiю людини вiдбилися у холодному поглядi заступника комвзводу.
   - Ельшан, годi робити з курки орла! Час забиратися. - Один iз 'дiдiв' слушно зауважив сержантовi.
   - Добре. Я ще попрацюю над тобою! - Кинув Iсаєв Толiку. Iди вниз. Хай тобi там старшина втирає шмарклi.
   Подвiйний пострiл змусив солдата здригнутися на спуску, але вiн не обернувся i не поцiкавився, хто довершив незакiнчену ним роботу.
   Вночi, сховавшись у черевi БТРу, у присутностi свого друга Саратова, Толян намагався розiбратися, ким вiн вийшов iз свого першого бою? Чи став вiн мужчиною? I чи зможе вiн далi лишатися повноцiнним солдатом, стрiльцем мотострiлецької роти. От взяти, наприклад, Неситого: вiн як по нотах з перших секунд заникався за перший лiпший камiнь i зорiєнтувавшись, миттєво перекинувся до Дуба, коли той вже виставив дуло кулемета, готового до стрiльби. Сам стрiляв мало i не намагався знайти свою цiль. Просто, пiдтримував вогнем 'калашникова' щiльнiсть вогню. Перезаряджав i все дивився, що робить його перший номер. Юрiй Дубовенко, коли повернулися до колони, по-товариськи приставив кулака до щелепи Вохи, рази зо три легко штовхнув його i мовив: 'Маляде-ес, гвардiєць! Чистити зброю i спати!' Командири ходили не те щоби щасливi, але посмiхалися. Їм треба було зiбрати всi факти, осмислити i пiдбити пiдсумки. Все, наче, йшло до позитивної оцiнки дiям роти. Втома - нiщо. Головне, всi своїми ногами повернулися живi, здоровi. А те, що дехто мав розлади iз своєю совiстю, не могло тривожити кадрових офiцерiв. Предметом їхнiх розмов були невирiшенi питання: 1. З яким супротивником зустрiлася рота на схилi дня? 2. Де основний караван зi зброєю - мета всього їхнього заходу? 3. Що робити надалi? I купа питань до розвiдки, до стратегiв i тактикiв цiєї малозрозумiлої вiйни.
   Iсаєв не забув свою обiцянку начистити пику мамчиного синку як тiльки вони опиняться у колонi. Проте, вiн змiнив рiшення, прийнявши виклик свого земляка - старшини роти Равiля Хамiдова, зробити iз шмаркача нормального бiйця:
   - Ти нiкого не здивуєш, позбавивши залишкiв гiдностi пацанчика, який вчора нi про що не мрiяв, крiм сунути руки туди, де дiвки ховають свою цноту. Хто вiн i хто ти? Маєш силу, маєш право, маєш досвiд, врештi. От якщо ти такий премудрiй, покажи це iнакше. Зроби менi за пiвроку iз курки орла. Ну добре, не орла, а крука. Ну?
   - Може з ним не панькатися? Простiше помiняти його у полку на зальотчика.
   - Ельшанчик, зроби своєму старшинi послугу. Доведи Впертюху, що не я лiплю з тебе командира, а ти сам такий єси. Колись ти подякуєш за це земляку.
   Якби не цi, сказанi старшим прапорщиком слова, доля Анатолiя Рисовця склалася би за iншим сценарiєм. Iсаєв змiнив тактику чмарiння на серйозну роботу над пiдлеглим. Вiн i далi роздавав найбiльшу кiлькiсть зауважень на адресу Толiка, але не аргументував їх ударами пiд дих, а робив на його очах те, чого вимагав i казав: 'Навчися отак'. У полку їх бачили разом на спортмайданчику i доки взвод виконував нормативи, Iсаєв працював з Рисовцем за iндивiдуальною програмою. Одного разу до взводного Собiнова причепився його приятель, командир iншого взводу: 'Я не зрозумiв, ти школу диверсантiв вiдкрив? Спецагента готуєш?' Лейтенант махнув рукою: 'Ша! Ми тут розкриваємо прихованi резерви людини. Ти краще своїм скажи, щоб повчилися i Iсаєва методам перевиховання, щоб вони менше думали як кiшмiшовку у каптьорцi дудлити.'
   З кожним виходом у гори ноги рядового Рисовця впевненiше тримали його i весь вантаж на спинi. Вiн пив пiд пильним поглядом 'замка' стiльки, щоб не зробити зайвого ковтка i перестав 'помирати' на сходженi. Реакцiї вистачало стежити за кроками того, хто йшов попереду i водночас за обстановкою навколо. У кишлаках, прочiсуючи дували, вiн дивився, як дiє сержант, а потiм повторював те саме. Вони удвох вривалися до саманних домiвок, швидко переривали вмiст кiмнат, не забуваючи стежити за дверима i, прикриваючи один одного, переходили до iншого подвiр'я. Нарештi, Тоха вперше осмислено обирав цiлi, коли рота опинялася у перехрестi вогню. Ельшан вимагав вiд Анатолiя не тiльки стрiляти, але й пантрувати кишенi тих, хто лишався на полi бою. Звiсно ж, це стосувалося ворогiв. Але й рота iнодi несла втрати пораненими. Особливо жахливими були наслiдки вибухiв на мiнах i осколковi рани вiд гранат i мiнометiв. 'Допоможи 'таблєткiну!', - Зазвичай кричав Iсаєв бiйцю. Чого тiльки не побачив Рисовець за три мiсяцi iнтенсивних тренувань: вивернутi назовнi бiлi кiстки, якi стирчать з м'ясного фаршу, розпанаханi кiнцiвки, пробита наскрiзь щока i вибитi осколком зуби. Невеличка дiрочка спереду, i цiлий кратер вирваного на спинi м'яса... Дрiбницi, на кшталт червоної смужки вiд кулi, яка ковзнула по спинi однополчанина, у розрахунок жахiв навiть не попадають. Варто сказати, через три мiсяцi наш герой став як один iз роти гвардiйського полку. Анiтрохи не гiрший вiд iнших, кращий вiд декого.
   На одному з виходiв разом з ротою пiшов молодший сержант, вiдправлений у безстрокове заслання за якiсь свої втiхи. Штабне життя за останнiй рiк його вiдносно спокiйної служби розпестило руки i тiло. Вiн сам в собi був пригнiченим, впавши з 'олiмпу' i змушений тепер з усiма смертними робити їхню чорну справу, однак, намагався триматися вiдповiдно пiвторарiчному строковi служби, припахуючи 'чижiв' уже весняного призову, якi нещодавно потрапили з 'корабля на бал'. Тi носили йому цигарки, дещо з провiанту на 'броню' i якось така служба почала здаватись йому не занадто вже кепською. Колодяжний, - назвемо його для iдентифiкацiї, - навiть сподiвався перекинутись у командири незабаром i пiти додому з медалькою, яку не встиг заробити при штабi, але тепер точно справить за це лiто, намозоливши очi офiцерам. Серед усiх на 'бронi' вiн вже вiдрiзнявся новенькою, пiдiбраною за розмiром експерименталкою, новiсiнькими напiвчоботами, насунутою на очi панамою iз задерикувато пiднятими догори крисами. I на довершення, Колодяжний носив на носi окуляри-хамелеони. Сержант Iсаєв (нi, тепер вже старший сержант) поруч iз ним видавався звичайним хлопом. Взводний, коли вперше побачив цей дисонанс, тiльки притиснув долоню до лоба: 'Гаразд, побачимо що воно за овоч на 'роботi''.
   Колона минала кишлак за кишлаком. Вiйсько не зустрiчали з квiтами. Ворожi погляди проводжали броньовану технiку. Навiть малеча не бiгала уздовж бойових машин, вимагаючи 'бакшиша'. Найскладнiшi дiлянки маршруту йшли пiд прикриттям вертольотiв, виставивши напоготовi чорнi стволи. Не тiльки всi поверхнi, а й люди вкрилися товстим шаром пилу. Молодший сержант Колодяжний протирав окуляри доти, доки йому не набридло це. Вiн сховав їх подалi, щоб яка босота не поперла i розвалився на бронi, ще глибше насунувши панаму на очi. Пiд час зупинки, не бажаючи свiтити добром перед усiма, вiн прикликав молодого солдата: 'Гей, ти, а сходи до того дерева i назад!'. I у цей час мiцна 'грабарка' Iсаєва вхопила його за шию i потягла за БТР. Там почувся якийсь тупий звук i водночас доволi характерний iнший: 'Ги-и-и-и!!!' I злобне шипiння 'замка'. Проте, змiст послання нам знати неважливо. Звiдти повернувся Iсаєв i тiльки через кiлька хвилин на броню всiвся Колодяжний, сумний лицем, з розмазаною по пицi пилюкою. Пiд час обiду нiхто не подав їхнiй благородiї пiдiгрiтий хавчик. Молодший сержант, обпершись на башту, споживав галети, потiм дiстав свої ж цигарки 'Смерть на болотi' без 'нiпеля' i поринув у глибокi роздуми.
   Двома годинами по тому колона гримiла вузьким шляхом через начебто покинутий кишлак, звiдки нiколи не надходило нiяких повiдомлень вiд мiсцевих стукачiв, бо, кажу ж, покинутий. Вiн ранiше не вважався духiвським, однак, важко було назвати його дружнiм до кабульського режиму. Куди подiлися люди? Провiнцiйна влада не коментувала цього. Розвiдка i контррозвiдка безпомiчно розводили руками, знизували плечима на запитання старших офiцерiв полку. По колонi пройшов наказ: пильнувати i увiмкнути iнтуїцiю, вiдчувати енергетику спинним мозком! А тут не треба бути вiйськовим генiєм, щоб не побачити насторожену на велику мишу мишоловку. Класика жанру: гiрський кишлачок - по обидва боки вкритi щербинами печер гори, затиснутим мiж дувалами машинам не розвернутися, не розминутися. Повна, як то кажуть... безвихiдь. I ще на пiдходi до цього ненаселеного, як здавалося, пункту 'папа' так матюкав вертольотчикiв, аж гори почервонiли вiд сорому. Пара, запланована на супровiд, не пiднялася через якусь поломку, а попередня пiшла на дозаправку. Часу чекати пiдтримки з повiтря не було, щоб не сталося гiршого - ночiвлi мiж нависаючими над шуравi горами.
   Колона рухалася з максимальною, яку тiльки мiг набрати головний танк, швидкiстю. Метрiв за чотириста вiд головної машини димiв бензиновими двигунами БТР Толiка, наступним йшла бронемашина з Колодяжним i iншими дiєвими особами. Повороти дороги обмежували видимiсть як вперед, так i назад. Все, що могли зробити люди - внутрiшньо зiбратися i вдивлятись у кожний отвiр, прохiд або камiнь, водити автоматними стволами понад дувалами. Кулеметнi башти бронетранспортерiв i гарматнi на БМП-1 теж рухалися, як голови бiйцiв туди i сюди. Одна машина - башта вправо, та, що за нею - влiво i так по всiй колонi. Чесно кажучи, маючи таку перенасичену вогнепальною зброєю силу, дехто вважав напад супротивника безумством.
   Та цього разу справдилися песимiстичнi очiкування розвитку подiй. З коротких дистанцiй троє гранатометникiв, практично не цiлячись, вдарили по танку, якому до виходу з кишлаку лишалося пiв ста метрiв. Причому, стрiлянина у вiдповiдь почалася до тiєї митi, як гранати розiрвалися. Хтось навiть встиг кинути лимонку з бронi за дувал. Але частину бiйцiв розкидало вибухами i гранатометники вiдпрацювали настiльки вдало, що двигун сталевої машини заглух. Танк закрутило лiворуч i вiн став, наїхавши лiвою гусiнню на дувал. Почалося молотилово, якого у полку ще нiхто не бачив. Позбавленi маневру машини просто стали, перетворившись на окремi фортецi, але дуже вразливi пiд вогнем ворожих гранатометникiв. Черева транспортерiв наповнилися димом порохових газiв. Пiд ногами екiпажiв швидко наростав шар стрiляних гiльз. Добре, хоч баштовий КПВТ викидав свої гiльзи назовнi. Серед свинцевої зливи, як казковi тролi, з'являлися окремi постатi. На плечi довга труба. За коротку мить, доки бородань прицiлюється, важливо побачити його i накрити точною чергою. Зробити це перш нiж реактивний струмiнь виштовхне гранату з тубусу. Тому оператор баштового кулемета буквально рiже саманнi стiни дувалiв i будинкiв 14-мiлiметровими кулями, щоб за ними неможливо було сховатися та пiдiйти ближче до епiцентру бою. Чорнi дими уздовж колони свiдчили про вражену технiку i те, що такої стає все бiльше. На радiсть нападникiв мiсцями почали вибухати боєкомплекти, вiдриваючи башти i обсипаючи вогняними бризками, уламками бронi, снарядiв, а iнодi i залишками тiл бiйцiв, яким вже не було мiсця пiд бронею. Вони розповзалися пiд колеса вцiлiлої технiки, або ховалися пiд самi дували, але там пекло вiд палаючих факелiв, розлитого палива i там теж лiтали кулi, жалили осколки.
   Рисовець був впевнений у близькому кiнцi. Якщо не кумулятивний слiд гранати, чи куля, яка теж може залетiти через вiдкритi амбразури, то точно пороховi гази вб'ють їх усiх. Вiд суцiльного реву вiн оглух, забувши своє iм'я, батькiв, країну походження i мету перебування у пеклi. Вiд його реакцiї залежало, скiльки ще БТР протримається, перш нiж ворог зробить свiй вдалий пострiл. Адже кулi вiльно гуляли, висiкаючи чечьотку на бортах. Тiльки один вдалий пострiл i всередину влетить вогняний болiд, який перетворить панцерник на чорний обгорiлий скелет. От про що вiн думав. А те, що хтось повалився йому на ноги, вже не цiкавило Тоху. Чиїсь руки ледве встигали пiдбирати вiдкинутi магазини i пiдсовувати повнi. Шмаляти навмання - найбiльше глупство перед лицем неминучого. Побачив людину - натиснув. Попав, не попав - байдуже. Аби не дати прицiлитися. А те, що їх пiдпалять так чи iнакше, сумнiву не було. Тiльки би не горiти живцем. Тут є купа патронiв i гранати є. Чи знайдеться хтось, хто смикне кiльце, щоб обнявшись, пiти з цього свiту у добрiй компанiї бойових друзiв? Якби був час подумати, Толiк згадав би пiлота Мi-24, який згорiв пiд уламками вертольота, затиснутий мiж дошкою приладiв i пiлотським крiслом. Скiльки було життя у здоровому тiлi, стiльки вiн грiб таку близькi землю, аж нагрiб її пiд зiм'яту кабiну цiлий курган. Як добре, що вiн зараз не згадав про цей випадок. Iнакше вiн просто встромив би собi гранчатку пiд бронежилет i припинив немислиму боротьбу.
   Пiлоти нагадали про себе. Розкидаючи НУРСИ, пара штурмовикiв пронеслася над кишлаком. Навпроти Тохиного борту гегепнуло так, що аж пiдкинуло багатотонну машину. Мi-24 пiшли вгору, поступаючись мiсцем двом Мi-8. Вертольоти не мали розмаху, затиснутi в ущелинi. Тому для розвороту їм потрiбно було або скинути швидкiсть, щоб вписатися у вiраж мiж скелями, або набирати висоту i повторювати атаку. Впевненостi душманiв iстотно поменшало. Дехто з них перенiс вогонь навздогiн вертольотам, однак, наземна протидiя пiхотинцiв заважала успiшно працювати по повiтряних цiлях. Випущена граната не долетiла до Мi-8, описавши балiстичну криву, розiрвалася на землi. А штурмовi гелiкоптери вже робили другий дубль. Сiрi, чорнi i бiлi чоловiчки застрибали у прицiлах автоматникiв. Вони вiдкочувались у свої печери, звiдки сковирнути їх було неможливо. Вiдхiд одноплемiнникiв прикривали кулеметники, а потiм вони пiд прикриттям своїх спробували розчинитись мiж дувалами. Не кожному це вдалося. Вертольоти розвантажували над втiкачами свiй боєзапас. Стало зрозумiлим: бiй завершується. Питання у тому, для кого вiн став переможним? Кiльканадцять одиниць полкової технiки згорiли вщент. I, мабуть, навпроти декiлькох прiзвищ довго стоятиме знак питання, доки вивчатимуться фрагменти тiл i кiнцiвок.
   Як пiдбирали ледве дихаючих воїнiв, як танками громили дували, розчищаючи мiсце для розвороту бiльш-менш вцiлiлих механiзмiв, як санiнструктори збивалися з нiг, пiдключаючи до вен крапельницi - цього Толiк не дуже-то пам'ятає. Вивалившись iз бокового люка, вiн обперся на колесо, дивуючись, як вони з хлопцями не вчадiли всерединi. За їхньою 'сiмдесяткою' стояла така сама, майже неушкоджена машина. З-пiд неї зовсiм не свiй, але цiлiсiнький виповзав молодший сержант Колодяжний. У мастилi, весь у клаптиках драної матерiї. Вiн не скористався шансом поновити свiй авторитет, проклинаючи день, коли його поперли зi штабу. Єдиний iз живих, чиї патрони всi до останнього лишилися при ньому.
  
   Камера без вишуканих меблiв. Великий дзвiн б'є у скронi, нудота бере верх над людиною. Iз забитих нутрощiв виходить те, чого не може бачити спiвкамерник, не здригаючись.
   - Гей!, - кричить вiн. - Вiн конає, напевно!
   Чути тупiт товстих пiдошов. Провал свiдомостi...
  
   Як вiртуозно можна перекрутити факти, опритомнiвши дивується Анатолiй Рисовець i пригадує, як усе вiдбувалося буквально по секундах. Пам'ятає чiтко у свiтлi лiхтарiв двох мiлiцiонерiв. Поблизу зачинених крамниць бабцi торгують насiнням. Вiн нiколи не купував з рук. Навiщо? У будь-якому генделику оце все запаковано культурно, зручно. Хiба тiльки алкаш спокуситься на невiдомо в яких умовах пiдсмажене зерно соняшника i гарбуза. А цi сидять з ранку до пiзньої ночi, збираючи копiйки. Дощ, снiг, спека... Не дай Бог мати таку старiсть!
   Сержанти, широко розставивши ноги, нахилилися до однiєї з тiток, простягнули руки i всипали у свої кишенi по два великих гранчака. Трохи копнувши ногою стiлець, на якому стояли два тази, молодий, але вже випасений сержант щось додав на словах, рiзко прочертивши у повiтрi вказiвним пальцем над головою торговки. Наганяючи їх, Толiк почув, як бабця неголосно кляне стражiв порядку, називаючи їх натурально, але не лiтературно. Тi двоє смiялися, випльовуючи лушпиння пiд ноги.
   - Не нахабнiли би, хлопцi! Чи ви жебракуєте, бо бiднi?
   Тi зупинилися. Зупинився i Анатолiй. Придивившись до нього, гладкий процiдив:
   - Сам у каку лiзеш, дурнику? Ану, до мене! - Скомандував той i перший ступив крок вперед, вiдстiбаючи кийка.
   - Я ж думав, у тебе совiсть є. А ти що робиш?
   I далi почалося те, що потiм Анатолiю Рисовцю iнкримiнують як напад на спiвробiтникiв мiлiцiї пiд час виконання ними службових обов'язкiв. Тi двома кийками орудували iз насолодою i вже, було, потягнулися перевiрити кишенi невiдомому нахабi, як вiн кiсткою середнього пальця вдарив у око одному, а iншого вхопив руками, збив з нiг i почав гамселити головою об землю. Вкладаючи всю силу, Тоха - Анатолiй Анатолiйович робив те, на що нiколи не наважився би при iнших обставинах i вiн свiдомо заганяв себе у пастку, з якої немає виходу, бо якщо коли в його життi й надiйшла несподiвана допомога з неба, то тепер життя повернулося iншим боком. Десятки рокiв тому вiн вбивав навчився знищувати людей, але пiсля довгої психологiчної реабiлiтацiї не мiг вiдповiсти на головне питання життя: за що? Його перший пiдранок, добитий кимось iз товаришiв кiлька хвилин по тому, - от вiн знав, за що втягнувся у вiйну. Який сенс, чи яка справедливiсть була у дiях Анатолiя i його побратимiв? Напевно, краплi совiстi - це дар Божий, який перепадає не кожному. I тепер вiн вибивав душу зi зла, яке бачив перед собою. Вибивав надiйно, напевно, свiдомо, доки кiлька пар рук не повалили i його на землю, передавивши шию чорною твердою гумою.
   Над розбитою головою сержанта навколiшки сидiв мiлiцейський офiцер, стиснувши скронi долонями i з ревом видихав iз себе: 'Йо-майо!!! Йо-майо!!!...' Потiм вiн же з'явився у катiвнi, де, без жодного слова, до повного знесилення мордував Анатолiя. Холодна вона на голову - катування - вода - катування. Наче у цьому свiтi не дiють жоднi закони, не лишилося нi суддiв, нi адвокатiв. Що за кара така, яка наздогнала його через двадцять п'ять рокiв? Так, рiвно чверть столiття тому вiн - гвардiї рядовий Рисовець, стрiлець другої героїчної роти вважав за найгiрше потрапити до рук месникiв i бути замордованим, розрiзаним заживо на шматки за те, що вiн вважав себе законом на чужiй землi та мав на своїй совiстi кiлька (а знати б, скiльки?) людських життiв. I що тодi казала йому совiсть? Вона мовчала. Нi, спочатку щось таке було, якийсь неспокiй. Совiсть не болить, не ниє, не тягне, не свербить. Вона не має органу, який виробляє її у виглядi гормону, чи секрету якогось. Але вона була, а потiм пропала. Наче молочний зуб, коли випадає, дає мiсце корiнному, мiцному, що його має вистачити на все життя. Отой клик, який викликає докори сумлiння, його раптом не стало. Вiн був вiдповiдальним воїном, гарним стрiльцем з розвиненим iнтуїтивним вмiнням влучати в цiль. Первiсний страх перед смертю пропав i Тоха змагався з противником, наче ця гра не була пов'язана з можливим програшем цiною у життя. А що до життя ворога, то вiн навiть i не здогадувався, що у нього буває теплий спогад про дитинство, про мати, про родину, про кохання навiть, можливо. Стрiлець розумiв i боявся лише полону, тому що це повiльна i жахлива втрата достоїнства, частин тiла, це бiль i бажання якнайшвидшої смертi i її неспiшне наближення.
   За що? За що? За що? Це питання спливало кожну хвилину, як тiльки Анатолiй повертався до тями. Йому не було навiть про кого згадати, подумати. Сiм'ї не створив, а батькiв давно вже втратив на дорозi життя. Чи кому вiн потрiбен? Навряд, але точно не знав жодного iменi, яке змусило б його поборотися за своє подальше iснування. Всерединi - набiр тельбухiв, нестерпний бiль i нiхто не спiшить надати допомогу. Тiльки якiсь грубi чоловiчi руки у татуюваннях iнодi обережно повертають його голову на рiвну поверхню: 'Лежи, братела, краще не пiдводь голову'. I такий приречений цей голос, аж хочеться побачити власника цих рук, але чiткої картинки очi не дають, а голова розколюється навпiл. Провалля...
   - Гей, вiн конає, напевно!
   Тупiт трьох пар важких чобiт i легкий молоточок черевикiв. Залiзний скрегiт дверей i короткий владний наказ: 'Назад!'. Спiвкамерник вiдсувається у дальнiй кут. Людина у темному светрi з комiром пiд горло схиляється над Анатолiєм, робить якiсь манiпуляцiї, але зек не бачить нiчого, бо двi широкi спини затуляють 'екран'. Через пару хвилин 'темний' випростується i цокає язиком, здвигнувши плечима. Двоє обертаються до заарештованого, маючи вельми задоволений вигляд:
   - А тепер ти нам розповiси, через що у вас тут сталася сварка.
   Вiдчайдушна моторошна лайка заповнила кожен куток товстостiнної будiвлi...
По всем вопросам, связанным с использованием представленных на ArtOfWar материалов, обращайтесь напрямую к авторам произведений или к редактору сайта по email artofwar.ru@mail.ru
(с) ArtOfWar, 1998-2023