ArtOfWar. Рыбак Эмир Иванович. До ДнIстра

Рыбак Эмир Иванович
До ДнIстра

[Регистрация] [Найти] [Обсуждения] [Новинки] [English] [Помощь] [Построения] [Окопка.ru]

Комментарии: 22, последний от 21/04/2014. © Copyright Рыбак Эмир Иванович (emir_ribak@mail.ru) Размещен: 18/10/2008, изменен: 16/02/2020. 37k. Статистика. Сборник стихов: Поэзия Иллюстрации: 11 штук. Скачать FB2	Оценка: *9.567** Ваша оценка:
Аннотация: Подолянам УкраЇни, жителям, що живуть бiля Днiстра - присвячується! Збiрка: 1) Це поЇздка до своєнравного Днiстра, Тут всiм буде шмат сала i чарка! ПриЇжджаючим сюди, - кричать: "Ура"! Бо вiдпочиває тут пан, i поштарка... 2)Легенда. 3)Лiтня пригода 4)Небилицi. 5) МоЇ коломийки!

До Днiстра. Емiр Рибак.

Якщо Їдемо iз мiста Хмельницька,

По трасi, через мiсто Ярмолинцi,

Дорога до Днiстра то не близька,

I далi на пiвдень, через ДунаЇвцi -

Це чудовi Подiльськi мiстечка.

По лану в"ється в'юнка стежечка,

Що тягне до людини, гнiздечка,

I тут дозрiває п'янка гречечка.

Могилки у лiсочку стоять пiдряд,

В в них то вбитi невиннi євреЇ,

Що мовчки лежать всi ряд, в ряд,

Катована нацiя Батькiвщини моєЇ.

А в яру розкинулись Минькiвцi,

I далi приваблива Нова Ушиця,

По обочi пасуться кози i вiвцi,

А з хат пахне рибна ушиця,

I випiкається смачна паляниця,

Колосяться хлiба, росте полуниця,

А ось на печi вимивається киця -

Сметанку мала киця, вiд Гриця.

А якi чудовi повсюди сади,

Якi тут живуть привiтливi люди,

Стрiчаєш Їх, як приЇджеш сюди,

I радо тобi усмiхаються всюди.

А по ярах з багатством нашi лiси,

Скiльки тут ягiд, та рiзнi гриби,

I бiгають кабани, зайцi, лиси...

Не проЇжджай далi, зупинку зроби!

Фiлянiвка, де йшли боЇ не кволi,

I лежала груда знiвеченоЇ зброЇ,

Пiд обелiском лежать згиблi героЇ!

Вiчна Їм пам"ять, спочиньте в покоЇ!

Внизу причаЇвся Трихiвський яр,

Де вирiзанi з дерева казка-фiгури -

Це казкове лiсове царство, i цар, -

Вироби мистецтва, й культури!

Цi мiсця - схили Подiльських Товтр

I дорога, що веде до Кучi, проста -

Пейзажi вкритi барвистiстю ковдр,

А в полi колоситься нива золота.

Я на свiтi мiсця лiпшого не знаю,

Де завдяки мозолистим рукам

Поля дають нам доброго урожаю.

Честь i хвала за це - хлiборобам!

Тут i буде лагiдне село Куча,

Там кути: Садки, Завадiвка, Буван,

Ясно видно, стать його, могуча,

Де живе, не один кучанський Iван.

Далi, iз цього милого села Кучi,

Де є i сiльрада, i пошта, й школа,

Ми попадаємо на Куражинськi кручi,

Де безмiр'я домiв виросло довкола.

Ось величавий Днiстер, водосховище,

I стелиться незрiвнянно - чудо-краєвид,

ЕнергiЇ для ГЕС тут, цiле родовище!

Такий це природно - дивовижний вид!

Це ж таємничо - чаруючий Днiстер!

Фiльм про нього знiмає, режисер.

Вiдпочиває тут молодичка - Естер,

За нею увивається з Альбiону сер.

Як чудово тут всiм вiдпочивати,

Засмагати, купатись, ловити сомiв,

Своє здоров'я треба поправляти.

Забудьте про все, на пару днiв,

Та здiйснiть свiй чудовий план,

I з висоти орлиного польоту,

Коли летить твiй дельтаплан,

То знiмайте цю красу iз льоту.

Строкатi i неповторнi краєвиди,

Неймовiрно, закохано чарують вас!

Ви зимою споминайте цi види,

З насолодою смакуючи свiй квас.

Бiля Днiстра - Подiльська височина,

Днiстровське водосховище - озеро,

На тiм березi - квiтчаста Буковина -

Це ж УкраЇни ЇЇ багатство-добро!

Новоднiстровська ГЕС там працює,

Вона потужнiй струм УкраЇнi дає.

Людина, держава вiд цього виграє,

Такий цiнний скарб - УкраЇна має.

Це поЇздка до норовистого Днiстра,

Тут всiм буде шмат сала i чарка,

А приЇжджаючим всiм сюди: "Ура"!

Де вiдпочине i пан, i поштарка,

Та танцюють тут козацького гопака,

Чи ж може - жвавого краков"яка,

Слухають арiЇ солов"я, може i шпака...

Природi i людям за це - щира дяка!

Литва. 2008. 07. 25.

Легенда про Кучу i Слобiдку - мальовничi села

Повiдаю вельми давню легенду,

Про яку знати треба щоденно:

Про Слобiдку - мальовниче село,

Опишу, як появилось, як це було,

Тодi, коли пращурiв докупи звело,

I вiтром дрiмоти у вир не здуло.

Бабуся Тетяна, легенду розповiла,

Тiльки брат мiй, про усе те чув.

Легенду слухав я, i сестра сидiла,

А я малий, тодi це - ж певно був.

Так ось, що я в той день почув:

- Один вельможа на пiвднi царював,

Нiхто не знає, як туди вiн прибув,

Як в набiгах людей ловив i грабував.

Було це давно, в глибоку старину,

Коли пани їли свiжину, солонину

I вiдкормлювали не свинину смачну,

А поневоленого сусiда - людину...

Все це, наш розум - не сприймає,

А на свiтi й не таке, явно буває.

I там, де вище стрiхи, синь грає,

Росли грецькi горiхи, їх всяк знає.

Ми не знаєм, чим їх годували,

Але для ситностi, та для ваги,

Всiм рабам горiхи їсти давали.

Так веселились, тодi вороги.

Там в прислузi дiвчина робила,

Де один юнак став їй до вподоби.

I красуня всiм серцем полюбила

Легеня, що, як писанка, вiд вроди.

Як спалахнула та iскра кохання,

Що шанс спiльному щастю давало,

То милувались вони, аж до рання,

Сяюче полум'я любовi їх зiгрiвало.

В палацi свято, чимдуж наступає,

I у коляра лезо сяйвом виграває,

А юнак i красуня, звiдтiля тiкає.

Що буде iз ними, нi один не знає.

Утiкачi на пiвнiч, у густi лiси,

Тiкають, як можуть i через силу,

Не убачаючи тої яскравої краси,

Не маючи, нi коня, а нi кобилу.

Вони бiжать через прiрви, хащi,

На їхнiй дорозi - рiчка широка.

А мiсця тi були дикi i пропащi,

I рiка струмка i дуже глибока.

Переслiдувачi коханих здоганяють,

Тi кидаються в рiчку, й пливуть,

А вороги, як здогонять, то вб'ють,

Так вони на них завзято полюють.

Чи стовбур дерева їх врятував,

Ми не знаємо достовiрно тепер...

Мабуть Бог, на своїм настояв,

I рiкою тiєю був наш - Днiстер!

Вони успiшно до берега добрались,

Ховались в чагарниках i по урвищам.

Ось так вчасно вони врятувались -

Коханi, по - шкрепiттю i по - кущам,

I в наших - дуже дрiмучих лiсах,

Що досить буйно колись розрослись,

По глибоких i непрохiдних ярах,

Зi втоми на березi рiки розляглись.

Халабуду, а далi хатину злiпить,

Iз кучi гiлля, як на шалашик,

Вдалось їм! I стали там вони жить

Полюючи собi звiра на шашлик.

Друзi, - це село на милiй кручi,

I вiд кутiв Бувана, та до Садкiв,

Получило тодi назву села Кучi,

А якi хорошi люди живуть в нiм.

Не знаємо скiльки часу пройшло,

Вiрогiдно не знає явно нiхто,

Скiльки води, тодi стекло!

Коли це було? Хто зна, хто?

В селi всiлякi пани керували тодi

I селяни, всякоЇ панщини зазнали.

Звiрено не знаєм, як люди в ярмi,

Важко на панiв вони працювали.

Люди, вiд гiркоЇ долi - повставали.

Бо достатку не мали, їх били пiд дих.

Панськi слуги, з людьми бо не грали,

Та буйних юнакiв - бунтарiв отих,

За рiчку, на слободу, у дiброву,

Закласти слободу, щоб була, панська.

Рубiть дуби, та тримайте корову.

Так заснувалась Слобода Кучанська.

Так появилась Куцька Слобiдка.

Всiм нам Вiтчизна i рiдна тiтка!

Така легенда про село Слобiдка!

Це дiйсно легенда, а не плiтка!

О, люди, це дуже гарний край!

I землi добрi, плодоноснi й лiси...

Про це, молодь, добре пам'ятай!

Всiм - не описати подiбноЇ краси!

Цю легенду треба знати, пам'ятати.

Гордись легендою й рiдним селом!

Не забудь нащадкам - це розповiдати!

Будь патрiотом, а не тупо - стовпом!

Литва. 2009. 07. 03.

Лiтня пригода.

Блакить на небi чиста на вроду,

Та сонце пекло й свiтило народу

Тодi нам у лiтню, сонячну погоду,

Коли спекотне, хочеться у воду.

Або ж може було тодi ось так,

Лиш би не поколов мене будяк:

У нас безхмарне небо голубiло,

Як то буває в сонячну погоду

I сонце пекло, i десь свербiло,

Було спекотно, хотiлося у воду.

Жайворонки в небокраї затинались,

Вiд своЇх завзятих й дзвiнких пiсень,

Що чимдуж у пiдхмар'я гнались

Це так тодi було в той божий день.

Трактори в полях дружно гули,

Додому пастухи корови гнали,

Вiтри не дули, а корови не рули,

Люди сiно до стодоли збирали,

А джиґунцi в травi стрибали,

Дерева усiм вклонялись до землi,

Бджоли гули, бо дари збирали,

Не вiдступали Їм оси i джмелi.

I в цю, таку чудову, лiтню пору,

Зiбрались ми - сусiди, учетвером,

Корови загнавши на свою обору,

Я, з Iваном, i братом Вiктором,

Та ще з сусiдом Вовком Козаком.

Радувались цiй погодi, як - нiхто.

На став йшли з кулею, не з сачком,

А настрiй був в нас ого - го!

I ось ми вже на польовому станi,

Накачали камеру вiд "Бiлоруса",

Бо - ж були в розбурханiм станi -

Iз заднього колеса куля - спокуса!

Та бiгли попiд горiхи, бiля шляху,

Ми з Iваном були меншi, вiдстаємо.

Та до Хреста ми далi, дали маху,

Пiт котиться, а воду ми не п"ємо.

Вiтя з Вовком, обох нас почекали.

- Цього човна спихнемо на Полянках! -

Ось те, що ми тодi вiд них познали,

Та й чимдуж далi чесали по ланах.

Тодi була вже одинадцята година,

В ставку сонце променi купало,

Нам не зустрiлась нi одна людина,

I лише вiдлуння вiд лiсу гукало.

З горба до ставка камера летiла,

Ми ж бiгли, аж в вухах свистiло!

Вiд наших нiг, аж курява кишiла!

Так було гаряче, що тiло спiтнiло!

З кринички з холодним джерелом,

Ми води смачноЇ там напились.

Та й далi всi ми бiгли напролом

I на березi стрiмкiм спинились.

Швидко скинувши свої штани,

З них ми зняли - шкiрянi пояски,

Камеру зв"язали i стали, як - пани,

Це був човен з гуми, ми - моряки.

Його гiдно на воду опустили,

Вовка Козак, усiвся, як - гетьман.

Ми, зверху сiли, щоб ноги мили,

Передi мною сiв, як бриль - Iван.

I менший, що присiв, звiсно був - я,

А останнiм всiвся брат Вiтя.

Сонячний день важив на пiвдня

Середини двадцятого столiття...

Сонце в небi пiднялось високо,

На ставку - це штиль, бо було тихо.

Вода нагрiлась, як парне молоко,

Та нiщо не сповiщало, що буде лихо.

Ось кiлька змахiв дитячих рук,

Човен опинилась вже на серединi.

Та появився ґедзь тут, як тут,

Всiвся на худiй Iвановiй спинi,

I мiж лопатками став кусати

Та ґедзя треба якось прогнати,

I Iван став руками махати -

Не легко гада зi спини зiгнати.

Вiд коливань човен перевертається,

Камера вiд води стала слизька,

Хто на кулi був, у водi опиняється,

I дорога до берега нам не близька,

Це камера знов кулеподiбна стала.

Ми з Iваном малi, плавати, не вмiли,

I тут скрутна мить для нас настала,

Зрозумiли це, як з камери злетiли.

Я зразу пiшов на замулене дно,

I поки на спiд плавно опускався,

Вода темно-зелена, брр... холодно,

То гидкоЇ вдоволь наковтався.

Тодi появилась в мене така гадка:

- Я буду бульки на поверхню пускати,

Щоб найти мене, їм буде позначка,

I де я, ви хлопцi, вже будете знати.

Я тодi ось таку собi, думу гадав,

А Iван то в плаваннi хисту не мав,

Бо вiн за один край камери брав,

А другий, йому по лобi влучно давав.

Тут i смiшно, i що правда - грiшно,

Як в комедiЇ, чи в комедiйнiм кiно.

Старшим хлопцям було - Ой! Не смiшно,

Бо Iван мiг теж, пiти зi мною на дно.

Я не знаю, як це ймовiрно було,

Що хлопцi для спасiння робили,

I скiльки часу на це в них пiшло,

А Iвана на камеру все ж посадили.

Холодно внизу, а хлопцi пiрнають,

Де я, нiхто з них толком не знає.

Мають надiю, що мене вiдшукають,

Там, де на днi карась спочиває...

Хлопцi, ви менi, не повiрите,

Вхiд в рай найшов, не в Тартар!

Радiсть зазнав - лоб не болiтиме,

Охолоджуючи свiй сонячний загар:

- Добре, що родився я на Спаса,

I смутно пам"ятую, що бачив, чув.

Життя пiдкине менi викрутаса,

I почую якийсь дивовижний гул.

Кажу, в перший раз, його не чув.

Приємним став для мене - намул!

Я може був малий, i гул забув,

Але жартiвливiсть тодi, я - здобув.

Я зрiв, летячи жерлом воронки:

Що по бокам було безпросвiтно,

Та кольоровi малюнки ворожки...

попереду виднiлось якесь свiтло...

Менi - ж було, як нiколи - приємно!

Хлопцi в цей час обслiдували дно,

Я - ж летiв, менi було - все одно.

Було тепло i зовсiм - не холодно.

Старшi хлопцi i пiрнали, та шукали,

Майже в самiм центрi ставка,

Сили тратили - дно руками чiпали,

Та й там була велика глибина.

Та йшла п΄ята, чи сьома хвилина,

I вже "клiнiчна" зi мною загравала,

Бо дуже славна, ця їй дитина.

Старша, бiля нас, з косою стояла.

Що попрощаюсь, нi одна не знала,

Цим сестри, явно - ж помилились,

Менi музику, нi одна, не найняла...

Хлопцi вiд зусиль явно стомились,

Бо на ґрунт, не раз спустились.

Далi дiло звiсно було - ж так,

Я повiдаю, як в потугах грузились:

- I знову вниз пiрнув Вовка Козак,

Брат тодi за ним i Слава Богу,

Зачепив не Вовку, а його труси,

Вовка зачепив мене за ногу,

Я, мовчав, й не казав: - Пусти!

Ось так витягли мене з води.

I так воду з мене викачували,

Ноги, згинали на груди, до пори

Що очi менi ледь не вилазили.

Небо знову-таки блакитне було,

З животом вже все пройшло,

В головi двигуном вже не гуло,

Лише тинню вiд мене несло.

Я отямився й пiзнав бiлий свiт!

Ясно свiтило нам золотисте сонце,

Та зазирнуло воно у моє вiконце,

Так закiнчився мiй незбутнiй полiт.

I побачив я Красуню блискучу,

- Ось де ти бабка вертка, -

Чом з води, мене, не спасла?

Нiс я дурницю i явно гримучу.

Як всi хлопцi тут розсмiялись,

Що смiшинки скрiзь розсiялись.

Ми так розвiялись - розiгрались,

Остудились й на зле не надiялись.

Труси тим часом пiдсушились,

Ми одiлись, та причепурились.

Язики вiд спраги потупились,

Рiзнi думи, як шавки вчiпились.

Я глядь, а пояска мого немає

Пригадав: - Це його забрала вода,

I ще добре, що Бог менi сприяє.

Рад, що спасла Планида золота!

А на Iвана, трохи покричали,

Стусана йому доброго дали,

I назад, як могли, почвалали

Далi, говорить таке сказали:

- Так, Ви не бачили нас пiвдня.

I це була лише то одна брехня.

Цього чисто - сонячного дня,

Коли розцвiла днина спекотна.

- Що i як, ми вже вмiємо тепер,

I завтра - ж з'їздим на Днiстер!

Хлопцi реготали, а я ледь не вмер,

Бо мозоль на язицi собi натер.

Така пригода скоїлась зi мною,

1965 року, лiтньою порою!

Було це тодi нiби - то грою,

За яку б сплатили вищою цiною.

То такий то човен Хейердала,

Що його гума по лобi нам дала.

Лiпше дома з"їсти кусок сала,

I Смерть за ноги б не хапала.

Все це - правда, а не витiвка,

Я знаю, що всi свiдки є живi,

I не просто слобiдська плiтка,

Свiдки всi пiдтвердять менi.

Не знаючи у водi, якi глибини -

Не охолоджуйтесь, без причини!

Тiльки в скрутну на водi хвилину,

Добре плаваючи, спаси ти людину!

I всi будуть тiльки дуже радi,

Такiй щасливiй Їхнiй пригодi,

I ти - на горi Слави, в шоколадi,

Будеш при любiй земнiй погодi.

Я щиро дякую сусiду В. Козаку,

Як i рiдному брату Вiктору,

За те, що не злякались, без спору,

Дiяли рiшуче - спасли дiтвору.

Дай же Бог Вам здоров"я i щастя в життi,

Веселого настрою. В спасiннi, Ви - митцi!!!

Литва. 2009. 07. 03.

Сноски - зноски:

- Джиґунцi - цвiркуни - кузнечики

- Хрест - перехрестя (перетинок) дорiг.

- Красуню блискучу i бабка вертка - попрыгунья стрекоза

и один из её видов "Красуня блискуча"

Небилицi.

Я родився сьогоднi рано - вранцi,

Мати захотiла ракiв у сметанцi,

Поки годувала мене на лежанцi,

Я - ж - смалив у пологовiм танцi.

Ранок усмiхався менi сонячний,

З перлинами роси, вiн чарiвний!

Вiтерець лiтав лише боязний,

Та досить мiцний, й гнiвний.

Чим - же нам до рiчки добратись?

За який потяг ми б зацiпились,

Й по дорозi нам не заплутатись,

Та на возi з мамою розмiстились.

Що мугикав я тодi, то хiба я, знаю,

I упряжi на коней я - ж, не маю.

Мати слухає - я пiсню нову спiваю,

Та з воза нашi конi поганяю.

Де тi конi були й куди скакали?

Ми були слабi та сили не мали.

Я, й мати, тодi їх i не запрягали,

Щоб не конi, довго б ми чвалали.

Ми, через поле й березовий гай,

Добре, що тi конi спiткались,

З вiтром летiли i нас не чiпай,

Та до рiчки не швидко дiбрались.

Неня на пiдводi лежить, засмагає,

А нi маски, а нi зябер, я пiрнаю,

Мати дiло своє, добре собi знає,

А у рiчку, я ще i не потрапляю.

Планерую я тодi, з берега, з краю,

Течiя струмка, що робить не знаю!

Ось карась, я за хвiст його хапаю,

I на дно рiчки, зразу ж попадаю

Ходжу я тодi там сухий по дну,

Нi, мiркую, бо мабуть, що лажу.

Я ракiв нiде на днi не найду,

Думаю собi: як нести поклажу.

Що це диво видно тут таке?

Я такий малий, що не змiркую,

Бо то диво усате, панцирне -

Морських крабiв носом чую.

I поява крабiв - Бог би їх знає!

Руку пiд берег сую, а за неЇ, вiть,

Ще й якась iстота за ноги хапає.

Чур, хижаки, ви ж мене не рвiть!

Я ж здоровий був тодi козак,

I згадав тодi: - Граблi ж маю!

Тож нагрiб собi я цiлий сак,

Iншi краби - просто розкидаю.

По драбинi лiзу я i знемагаю.

Як менi пiдняти крабiв всiх?

Але крабiв тих, якось я тримаю,

Й сопiв, мов - ковальський мiх.

Мати дума:- Де її мала дитина?

I чисту сльозу iз очей пустила.

А з води стирчить лише - драбина,

Неня мить, як я зник, пропустила.

Я весь мокрий i в зеленiм тиннi...

Бути таким, не бажав би я, дитинi!

Тягну крабiв повний сак на спинi,

А очi вiд радостi не червонi - синi.

Глядь:- Щодуху по драбинi лiзу я,

То кидає менi гарбузове бадилля,

А воно таке мiцне, як то залiззя,

Що замiни з кишенi - дубове гiлля.

Ну, а течiя така струмка, несе,

Що тягне вже ж нашу пiдводу.

Лишенько, нас обох же знесе!

Немає бажання попасти у воду.

Нас i так цi мандри зморили,

То клишоногих додому вiдвезли,

Й в великiм казанi, їх зварили,

Та й далi панцирникiв повезли,

Я в лiкарню, а мама в село,

Цих варених крабiв ми роздали.

I вiд цього стало нам весело!

Чого ж люди їх зразу не брали?

А люди крабiв, довго жують,

Неня дуже рада, та i я теж,

Бо вони Їх миттю з"їдають!

Фантазiя в нас не має меж!

Чи ж то було, чи ж то нi,

Чи повiрять, всiй оцiй брехнi,

Розбиратись з цим, не нинi,

I не менi, цiй малiй дитинi...

Литва. 2009. 07. 07.

Для понимания братского славянского - украинского языка

- зноски - сноски:

- годувала - кормила;

- В пологовiм жвавi - в роддоме быстрые;

- Ранок - утро; мугикав - аукал;

- потяг - поезд; чвалали - шли, шаркали;

- не чiпай - не цепляйся; швидко - быстро;

- загоряє - загорает; Зябер - жабры;

- потрапляю - попадаю; поклажу - багаж;

- змiркую - скумекаю, соображу; чую - чувствую;

- вiть - зацепить; iстота - существо;

- хапає - хватает; Хижаки - хищники;

- згадав - вспомнил; По драбинi - лестнице;

- знемагаю - обессиливаю; тримаю - держу;

- наче ковальський мiх - будто кузнечный мех;

- зникла - исчезла; сторчить - торчит;

- гiлля - пiдмiна - ветки заменяет; кишеня - карман;

- течiя - течение; струмка - быстро проточная;

- Лишенько - бедкаться, причитать;

- Немає бажання - без охоты, желания;

- пригоди зморили - приключения ослабили; лiкарню - больницу;

- миттю - мгновенно; меж - рубеж, граница; не нинi - не теперь.

МоЇ коломийки!

Цi коломийки вас вiтають,

Настрiй, та радiсть несуть.

Гумор, жарти вони - мають,

I певне в нас не пропадуть.

Жартiвливi моЇ коломийки,

Вiд вас добре бажання настане.

Спiваймо їх - добрi родинки,

I вiдрада зросте разом з нами.

З репом я вже попрощався,

Другi - хай його складуть.

З ритмом, римою, уладнався,

I цi строки бадьорiсть дадуть.

Ой, спiвали дiвчиноньки,

Зачарованi чудним лiсом,

Де лiтали бiлi голубоньки,

Прирученi старим бiсом.

Злi люди грошi хапали, оздоби -

Рiзали смереки, граби, дуби,

Рiчкам це стало не до вподоби -

Людей повiнню вони прокляли,

Не тiльки тих, хто кошти крав,

На дорогах, дамбах i мостах,

Без сорому, зневаживши страх -

Бог за це всiм повiнь послав.

Чимало людей за це

буйно поплатились,

не Богу - долару, еге,

й гривнi молились...

Гой - я, на високiй полонинi,

Бiлi вiвцi - пасуться по плаю!

I весiлля, як не буде нинi,

То я з дiвами, ще погуляю.

Ой, сидiв орел на косогорi,

Менi з милою жарко у полi.

Той орел в'є гнiздо на горi,

А я милу кохаю в стодолi.

Сонце пiднялося високо,

На небi хмар немає нiде

Що за вуйка там видно - то?

Це Iгнат косити вже йде.

Ой i людяний наш Iгнат,

Покоси ранковi ще не стоять.

Випити чарку - це вiн мастак,

Очi вiд цього так i блиcтять.

Обiцянки любить роздавати,

Що не виштовхнеш iз хати.

I загадку легше вiдгадати,

Чим iз Iгнатом справи мати.

Скромний Iгнат, неначе гiсть,

Хоч тепер i релiгiйний пiст,

Шмат сала в комiрчинi їсть,

А, як тато взнає - вирве хвiст.

I хто взнає колись цього Iгната,

Не берiть у друзi цього брата!

Дмитро добре носом чує,

Що на кухнi там шкварчить,

Миттю верзуни вiн взує,

I на шкварки - прибiжить.

От i сонце сходить, та палить,

Гриць - досi горiлиць лежить,

Галя милому варенички варить,

А вiн слова тiльки вмiє стелить.

Чує чоловiк - кукурудза трiщить,

Там хтось - смаглiє горiлиць,

I на сонцi - кумiв зад блистить,

Ой, поб'є їх добре - Гриць.

От йшов Гриць - з вечорниць,

Чує, хтось стогне, щось скрипить.

Цi звуки було чути з теплиць,

Кум кумi прийшов розсаду полить.

Кума - кума так вдома чекала,

СмачноЇ їжi, й пити наладнала,

I диванчик вчасно розiслала,

Що старий проснеться - не знала.

Ой, лишенько, що то гуркотить,

Разом з вiдрами униз летить,

Хто - то кума з ґанку котить,

Той - ногами хутко тупотить.

В лiсi довго ми гриби збирали,

Скрiзь, i пiд всякими кущами,

Та кожний гриб руками брали,

Панянки - не тиняйтеся корчами.

На весiллi я так танцювала,

Що втоми назавше не знала.

Я нинi з Варшави завiтала,

Мати хоче помiч, я баю - устала.

Я до кума нинi - не ходила,

Най би його трастя взяла

Вареники - милому варила,

Бо з кумом грiх би мала.

Коломийки що з'явились у мене,

Спiвають не тiльки у Львовi,

Який будували iз нами вiрмени,

Бо Їх спiвають на рiднiй мовi.

Литва. 2009. 04. 18

Зноски до коломийок:

- Вiтають - приветствуют;

- Гумор, жарти мають - юмор, шутки имеют;

- бажання настане - желание наступит;

- гуцули - живут в гористой местности.

- Бойки - так называют людей живущих в Тернопольской обл., переселенных из Холмского воеводства, Польша, во время пресловутой операции "Висла" Польским правительством в 1947 году.

- Нехай тодi наша вiдрада росте - пусть тогда наша радость растёт

- З римою уладнався - с рифмой уладил.

- Бадьорiсть - бодрость; Чудним - дивным.

- Прирученi бiсом - прирученные бесом

- Грошi - деньги; Не до вподоби - не понравилось

- Повiнню - половодье, паводок

- Зневаживши - пренебрегать, презирать

- Чимало - без счёта

- на полонинi - на высокогорном пастбище в Карпатах.

- по плаю - по дорожке

- в'є - вьет; в стодолi - в сарае

- хмар не має нiде - туч нет нигде

- ранковi - утренние; Обiцянки - обещания

- не виштовхнеш - не вытолкнешь

- справи мати - дело иметь; неначе - будто - бы

- В комiрчинi шмат - в кладовке кусок; - верзуни - постоли(Ы.)

- Шкварки - кусочки жаренного сала, мяса

- Взнає - узнает; Горiлиць - лицом вверх

- За дзиґарем не стежить - за часами не следит

- Чекала - ждала; Наладнала - приготовила

- з ґанку - с крыльца; хутко - быстро

- втоми назавше - усталость вовеки

Комментарии: 22, последний от 21/04/2014.
Размещен: 18/10/2008, изменен: 13/04/2024. 37k. Статистика.
Сборник стихов: Поэзия
Иллюстрации: 11 штук.

По всем вопросам, связанным с использованием представленных на ArtOfWar материалов, обращайтесь напрямую к авторам произведений или к редактору сайта по email artofwar.ru@mail.ru
(с) ArtOfWar, 1998-2023

Рыбак Эмир Иванович До ДнIстра

Рыбак Эмир Иванович
До ДнIстра