ArtOfWar. Творчество ветеранов последних войн. Сайт имени Владимира Григорьева

Рыбак Эмир Иванович
Лiтня Пригода.

[Регистрация] [Найти] [Обсуждения] [Новинки] [English] [Помощь] [Построения] [Окопка.ru]
Оценка: 9.44*6  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Присвячуеться брату Віктору і п/полковнику інженерних військ в відставці, чорнобильцю Козак Володимиру Васильовичу - за Їх героЇчний вчинок!

Літня пригода.

        []
 
       Блакить на небі чиста на вроду, 
       Бо сонце пекло і світило народу 
       І нам у літню, сонячну погоду, 
       Коли спекотне, хочеться у воду. 
         
       А тут жайворонки, аж затинались, 
       Від завзятих, і дзвінких пісень, 
       Що чимдуж на нього, собі гнались, 
       І було це, тут кожен божий день. 
       
       Трактори в полях дружно гули, 
       Пастухи корови додому гнали, 
       Вітри сьогодні ще ж не дули, 
       Люди сіно до стодоли збирали,  
 
   
        []
      
       А джиґунці в траві стрибали, 
       Дерева усім вклонялись до землі. 
       Гули собі жовтенькі бджоли, 
       Не відступали Їм оси і джмелі. 
       
       І в цю, таку чудову літню пору, 
       Зібрались ми сусіди учетвером, 
       Корови загнавши на свою обору, 
       Я, з Іваном, і братом Віктором, 
       
       Та ще з сусідом Вовком Козаком, 
       Радувались цій погоді як ніхто. 
       Купатись йшли з кулею, не з сачком, 
       А настрій був в нас ого - го! 
       
       І ось ми вже на польовому стані, 
       Накачали камеру від ,,Білоруса", 
       Бо ж були в розхвильованім стані - 
       Із заднього колеса куля - спокуса. 
       
       Та бігли попід горіхи, біля шляху, 
       Ми з Іваном були менші, відстаємо. 
       Та до Хреста ми далі, дали маху, 
       Піт котиться, а воду ми не п"ємо. 
       
       Вітя з Вовком, обох нас почекали. 
       - Човна спихнемо на Полянках! - 
       Ось те, що ми від них познали, 
       І чимдуж чесали далі по ланах. 
       
       Тоді була уже одинадцята година, 
       В ставку сонце промені купало, 
       Нам не зустрілась ні одна людина, 
       І лиш відлуння від лісу гукало. 
       
       З горба до ставка камера летіла, 
       Ми ж бігли, аж в вухах свистіло. 
       Від наших ніг, аж курява кишіла, 
       Так було гаряче, що тіло спітніло. 
       
       З кринички з холодним джерелом, 
       Ми води, смачноЇ там напились. 
       Далі всі ми бігли напролом, 
       І на березі стрімкім спинились.
   
        [] 
 
       Швидко скинувши своЇ штани, 
       Ми зняли з них шкіряні пояски, 
       Камеру зв"язали і стали як пани - 
       Це був човен з гуми, ми моряки. 
       
       Ми ЇЇ гідно на воду опустили, 
       Вовка Козак, усівся як гетьман. 
       Ми, зверху сіли, щоб ноги мили,  
       Переді мною сів, як бриль, Іван. 
       
       І менший що присів був я, 
       Останнім опустився брат Вітя. 
       Сонячний день тягнув на півдня 
       Середини двадцятого століття... 
       
       Сонце в небі піднялось високо, 
       На ставку - штиль, і було тихо. 
       Вода нагрілась, як парне молоко, 
       Ніщо не сповіщало, що буде лихо. 
       
       Ось кілька змахів дитячих рук, 
       Лодка опинилась вже на середині. 
       Та появився ґедзь тут як тут, 
       Всівся на худій Івановій спині. 
       
       І між лопатками став його кусати 
       Та ґедзя треба якось прогнати, 
       Іван став руками рвучко махати - 
       Не легко гада зі спини зігнати. 
       
       Від коливань човен перевертається, 
       Камера від води стала слизька, 
       Хто на кулі був, у воді опиняється, 
       І дорога до берега не близька, 
       
       Це камера знов кулявидна стала. 
       Ми з Іваном малі, плавати, не вміли, 
       Скрутна мить для нас настала, 
       Зрозуміли це, як з камери злетіли. 
       
       Я зразу пішов на замулене дно, 
       І поки на спід плавно опускався, 
       Вода темно-зелена, брр... холодно, 
       То гидкоЇ вдоволю наковтався. 
       
       Тоді появилась в мене така гадка: 
       - Буду я бульки на поверхню пускати, 
       Щоб знайти мене, варто Їм позначка, 
       І де я, ви хлопці будете знати. 
       
       Ось таку собі я, думу гадав, 
       Іван в плаванні хисту не мав, 
       Бо за один край камери брав, 
       А другий, йому по лобі давав. 
       
       Тут і смішно, і правда, грішно, 
       Як у тій комедіЇ, в потішнім кіно. 
       Старшим хлопцям було, не смішно, 
       Бо Іван міг теж, піти на дно. 
       
       Не знаю як це ймовірно було, 
       Що хлопці для спасіння робили, 
       І скільки часу на це в них пішло, 
       А Івана на камеру все ж посадили. 
       
       Холодно внизу, а хлопці пірнають, 
       Де я, ніхто з них толком не знає. 
       Мають надію, що мене відшукають, 
       Там, де на дні карась спочиває... 
       
       Хлопці, ви мені, не повірите, 
       Вхід в рай найшов, не в Тартар! 
       Радість зазнав, і лоб не болітиме, 
       Описуючи ранній свій спогад: 
       
       - Добре, що родився я на Спаса, 
       І смутно пам"ятую що бачив, чув. 
       Життя підкине мені викрутаса, 
       І почую якийсь дивовижний гул. 
       
       Кажу, в перший раз, його не чув. 
       Приємним став для мене намул! 
       Я може був малий, і гул забув, 
       Але жартівливість, тоді здобув. 
       
       Я зрів, летячи жерлом воронки, 
       Що по бокам було безпросвітно, 
       І кольорові малюнки ворожки... 
       Попереду виднілось якесь світло... 
       
       Мені ж було, як ніколи приємно! 
       Хлопці в цей час обслідували дно, 
       Я ж летів, мені було все одно. 
       Було тепло і зовсім не холодно. 
       
       Старші хлопці і пірнали, і шукали, 
       Майже в самім центрі ставка, 
       Сили тратили, і все дно щупали, 
       Бо там була велика глибина. 
       
       Та йшла п΄ята чи сьома хвилина, 
       І вже "клінічна" зі мною загравала, 
       Бо дуже славна, ця Їй дитина. 
       Старша, біля нас, з косою стояла. 
       
       Що попрощаюсь, ні одна не знала. 
       Цим сестри, явно ж помилились. 
       Мені музику, ні одна, не найняла... 
       Хлопці від зусиль явно стомились, 
       
       Бо на ґрунт, не раз спустились. 
       Далі діло звісно було ж так, 
       Я повідаю як в натугах грузились: 
       - Знову пірнув Вовка Козак, 
       
       І за ним брат, знаючи що я тону, 
       Зачепив Вовку, за його труси, 
       Вовка зачепив мене за ногу, 
       Я мовчав, не казав: - Пусти! 
       
       Ось так витягли мене з води. 
       І так воду з мене викачували, 
       Ноги, згинали на груди, до пори 
       Що очі мені ледь не вилазили. 
       
       Небо знову-таки блакитне було, 
       З животом вже все пройшло, 
       В голові двигуном вже не гуло, 
       Лише від мене тинню несло. 
       
       Отямився я і пізнав білий світ! 
       Ясно світило нам золотисте сонце, 
       Та зазирнуло воно у моє віконце, 
       Так закінчився незбутній політ. 
       
       І побачив я Красуню блискучу, 
       - Ось де ти бабка вертка, 
       Чом мене з води, не спасла? 
       Ніс я дурницю явно гримучу. 
       
       Як хлопці всі тут розсміялись, 
       Що смішинки скрізь розсіялись. 
       Ось так ми тоді розвіялись - 
       Остудились, і на зле не надіялись. 
       
       Труси тим часом підсушились, 
       Ми оділись, та причепурились. 
       Язики від спраги потупились, 
       Різні думи, як собаки причепились. 
       
       Я глядь, а пояска мого немає, 
       Пригадав: - Це забрала вода, 
       І добре що мені Бог та сприяє. 
       Рад, що спасла, Планида горда! 
       
       На Івана трохи покричали, 
       Стусана йому доброго дали, 
       Назад як могли почвалали 
       Далі, говорить таке сказали: 
       
       - Ви не бачили нас півдня. 
       Це була лише одна брехня. 
       Цього чисто - сонячного дня, 
       Коли розцвіла днина спекотна. 
       
       - Що і як, ми вміємо тепер, 
       Завтра же поЇдемо на Дністер! 
       Хлопці реготали, а я ледь не вмер, 
       Бо на язиці мозоль собі натер. 
       
       Така пригода скоЇлась зі мною, 
       1965 року, літньою порою. 
       Було це тоді ніби - то грою, 
       За яку б сплатили вищою ціною. 
       
       То така то лодка Хейердала, 
       Що по лобі всім нам дала! 
       Ліпше дома з"Їсти кусок сала, 
       Чим смерть за ноги б хапала. 
       
       Все це, правда, а не витівка, 
       Я знаю, що всі свідки є живі, 
       І не просто слобідська плітка, 
       Свідки всі підтвердять мені. 
       
       Не знаючи у воді, які глибини, 
       Не охолоджуйтесь, без причини! 
       Тільки в скрутну на воді хвилину, 
       Добре плаваючи, спаси ти людину! 
       
       І всі будуть тільки дуже раді, 
       Такій щасливій Їхній пригоді, 
       І ти на горі Слави, в шоколаді, 
       Будеш при любій земній погоді. 
       
       Я щиро дякую сусіду В. Козаку, 
       І рідному брату Віктору, 
       За те, що не злякались, без спору, 
       Діяли рішуче, спасли дітвору! 
       
       Дай Бог, §Їм здоров"я, щастя в житті, 
       І веселого настрою кожноЇ миті!!! 
  
 [] 
                         
  Литва. 2009. 07. 03.
 
Сноски - зноски: 
- Джиґунці - цвіркуни - кузнечики
- Хрест - перехрестя (перетинок) доріг.
- Красуню блискучу і бабка вертка - попрыгунья стрекоза
  и один из её видов "Красуня блискуча"

Оценка: 9.44*6  Ваша оценка:

По всем вопросам, связанным с использованием представленных на ArtOfWar материалов, обращайтесь напрямую к авторам произведений или к редактору сайта по email artofwar.ru@mail.ru
(с) ArtOfWar, 1998-2015