ArtOfWar. Творчество ветеранов последних войн. Сайт имени Владимира Григорьева

Рыбак Эмир Иванович
Очерствевшие души

[Регистрация] [Найти] [Обсуждения] [Новинки] [English] [Помощь] [Построения] [Окопка.ru]
Оценка: 9.88*11  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    На рус. и украинских языках. 196. - Равнодушие рождает преступление.- Это мой крайний афоризм...

  
   []
  
  Очерствевшие души
  
   []
  Очерствевшие души.
   - Поезд, уставший и пыльный от дороги, чумазый от копоти тепловоза, визгливо заскрипев тормозами, остановился на железнодорожном вокзале большого города. Он открыл все свои двери и вытолкнул из себя серую массу муравьев тянущих свою ношу в свой муравейник. Некоторые из них были с детьми. Финал ночи или начало светлого дня было глухонемым и безмятежно сонным ко всему происходящему вокруг себя. Привокзальные часы равнодушно отсчитывали эти тягучее время суток и по - черепашьему показывало 4 часа с лишком. Прохлада этого время не бодрила эту безликую массу такелажников с детьми, а казалось, замораживала их сердца, как Снежная королева. Они ещё ниже опускали свои глаза к земле, чтоб не замечать злых происков черного ангела. Эти создания, как запрограммированные роботы двинулись в утробу общественного муравейника. В этой вялой толпе находился и я, - рассказывал мне мой сосед Лев Давидович, за чашкой чая. - Торопиться мне было некуда. Мой поезд отправлялся в сторону родового очага со станции в 10 часов утра. Созерцая происходящее, я двинулся вместе с немногочисленной гурьбой внутрь вокзала.
   Зал ожидания, куда я попал, был объемным и имел два входа - выхода. Пяти - кассетные диванчики из пестрых пластмассовых стульчиков по рабски выдерживали вес существ похожих на наседок с сумками, чемоданами, баулами или одиноко растянувшуюся селедку. Вспорхнувший, как воробей, худощавый студент со спортивной сумкой, случайно уступил мне место среди переполненной норы сонно - вялых творений. Не успев и присесть, я через два ряда кресел, так наискосок от себя, увидел и услышал вопиющую картину.
  - Чумазый оголец, лет 5 - 6 от роду, наглым образом стаскивал с кресел старика - ветерана без ноги, с орденской колодкой на пиджачке. Дедуля изо всех сил цеплялся за стулья. Встрепенувшиеся же его соседи от сна и повседневных забот, мирно, а некоторые боязливо смотрели на это безобразие. Детский пискливый голос посылал инвалида на буй, неизвестно где находящийся. Соседи безмолвствовали и бездействовали. Бездушие или черствость витала вокруг этой сцены. Моё терпение порвалось молниеносно, как струна гитары. Недолго думая я ринулся на импровизированную, но живую сцену жизненного театра.
   Я схватил зеленого неоперившегося бесстыжего птенчика за плечи и приподнял его над собой.
  - Что ты делаешь?! Разве можно старика, инвалида войны стаскивать с кресла?! А если я тебя брошу со всей силы на пол, тебе это понравится?! - кипел мой котелок и выплескивал кипящую желчь.
  Неподдельные детские слезы полились с глаз нахала. Довольно смуглое и немытое лицо, как у лентяя, покраснело от натуги.
  - Отпустите меня дяденька, я больше не буду! - пищал маленький хам.
  - Ты хочешь, чтоб тебя на старости лет, тоже выбросили из постели?
  - Нет, дяденька, нет!
  - Тогда катись отсюда мячом, пока я не отхлестал тебя ремнем. Чтоб духу твоего больше здесь не было.
   Отпущенный на свободу задира галкой полетел к выходу.
  - Спасибо за то, что заступились за меня. Но вы зря это сделали. Сейчас придут жестокие люди, которые могут нож в спину воткнуть. Шли бы вы поскорее отсюда пока не поздно.
   Он принял поднятые и поданные мной костыли, и спешно начал замерять расстояние от оскверненного места. Ошеломленный от такого поворота дела, я поспешил к своим вещам. На ходу я снял свою серую куртку и такого - же колера фуражку. Из сумки достал недочитанную в поезде газету и сел на освобожденное мне место почитать остальные новости. Не прошло и 5 минут, как вдруг восемь холопов появившись в зале, и псовым ходом двинулись от входа, напротив, в мою сторону ведомые знакомым мне забиякой. Трое плотных загорелых погорельцев остались у входа, а хоккейная пятерка 'коренастых' двигались между рядами по - собачьи, отыскивая потерянный след зайца. Прикрываясь газеткой, я медленно повернулся и увидел, что возле других дверей нарисовалась пригорелая баскетбольная троица нападающих и прикипела к ним.
  - Оперативно сработали дьяволята, - подумалось мне, - На все воля Божья.
  -Бессердечная пятерка, как гончие неслась между рядами стульев с очерствевшими существами, повизгивая между собой. На месте гадкой сцены, они поюлили и не найдя жертвы дали по загривку малому дятлу и ушли...
   - Равнодушие рождает преступление...
   - Бездушие очерствляет людей, порождая у молодежи жестокость и безнаказанность, которая со временем может возвратиться на круги своя.
   - Ты считаешь, что то зло, что люди не остановили вовремя, может возвратиться к ним позднее? - спросил я Льва Давидовича.
   - Да, - с грустью в глазах ответил мне сосед.
  
   []
  
  Украинская версия:
  
  Почерствілі душі.
  Переклад на украЇнську мову: - Емір Рибак
  
   - ПоЇзд, втомлений і курний від дороги, замурзаний від кіптяви тепловоза, верескливо заскрипів гальмами, зупинився на залізничному вокзалі великого міста. Він відкрив усі своЇ двері і виштовхнув з себе сіру масу мурах тягнучих свою ношу в свій мурашник. Деякі з них були з дітьми. Кінець ночі або початок світлого дня було глухонімим і безтурботно сонним до всього що відбувається навколо себе. Привокзальний годинник байдуже відраховував цей тягучій час доби і по - черепашачому показував 4:00 з гаком. Прохолода цього часу не збадьорювала цю безлику масу носіЇв майна з дітьми, а здавалося, заморожувала Їх серця, як Снігова королева. Вони ще нижче опускали своЇ очі до землі, щоб не підмічати злих підступів чорного ангела. Ці створіння, як запрограмовані роботи рушили в утробу громадського мурашника. У цьому млявому юрмищі перебував і я, - повідав мені мій сусід Лев Давидович, за кухликом чаю. - Поспішати мені було нікуди. Мій потяг відправлявся у бік родовоЇ ватри зі станціЇ о 10:00 ранку. Споглядаючи, що відбувається, я рушив разом з нечисленною юрбою всередину вокзалу.
   Зал очікування, куди я потрапив, був просторим і мав два входи - виходи. П'яти - сідельні диванчики з строкатих пластмасових стільчиків по рабськи витримували вагу істот схожих на квочок з сумками, валізами, баулами чи оселедця, що самотньо розтягнувся. Спорхнувши, як горобець, худорлявий студент зі спортивною сумкою, випадково поступився мені місцем серед переповненоЇ нори сонно - млявих творінь. Не встигнувши і присісти, я через два ряди крісел, так навскоси від себе, побачив і почув живу, жахливу стрічку.
  - Замурзаний шибеник, років 5 - 6 від роду, нахабним чином стягав зі стільчиків престарілого ветерана без ноги, з орденською колодкою на піджачині. Дідусь з усіх сил чіплявся за стільці. Його ж сусіди стрепенувсь від сну і повсякденного клопоту, мирно, а деякі боязливо дивилися на це свинство. Дитячий пискливий голос посилав інваліда на буй, який невідомо де знаходиться. Сусіди мовчали і нічого не діяли. Бездушність або черствість літала навколо цієЇ сцени. Моє терпіння порвалася блискавично, як струна гітари. Недовго думаючи я кинувся на імпровізовану, але живу сцену життєвого театру.
   Я схопив зелене, безсоромне, без пір'яне пташенятко за плечі і підняв його над собою.
  - Що ти робиш? Хіба можна інваліда війни похилого віку стягувати з крісла? А якщо я тебе кину з усієЇ сили на підлогу, тобі це сподобається? - кипів мій казанок і вихлюпував киплячу жовч.
  Непідробні дитячі сльози полилися з очей нахаба. Досить смагляве і немите обличчя, як у лінивця, почервоніло від натуги.
  - Відпустіть мене вуйку, я більше не буду! - пищав маленький хам.
  - Ти хочеш, щоб тебе на старості років, теж викинули з ліжка?
  - Ні, дядьку, ні!
  - Тоді котись звідси м'ячем, поки я тобі не всипав ремінцем! Щоб духу твого більше тут не було!
   Відпущений на волю забіяка галкою злетів до виходу.
  - Спасибі за те, що заступилися за мене. Але ви даремно це зробили. Зараз прийдуть жорстокі люди, які можуть ніж у спину встромити. Йшли б ви скоріше звідси поки не пізно.
   Він прийняв підняті і подані мною милиці, і спішно почав заміряти відстань від опоганеного місця. Приголомшений від такого повороту справи, я поспішив до своЇх речей. На ходу я зняв свою сіру куртку і такого - ж кольору кашкет. З сумки дістав недочитану в поЇзді газету й сів на звільнене мені місце почитати інші новини. Не минуло й 5 хвилин, як раптом хлопів вісім з'явившись в залі, які псовим ходом рушили від входу, напроти мене, в мою сторону ведені знайомим мені забіякою. Троє дужих засмаглих погорільців залишилися біля входу, а хокейна п'ятірка 'кремезних' рухалися між рядами по - собачі, відшукуючи втрачений слід зайця. Прикриваючись газеткою, я повільно повернувся і спізнав, що біля інших дверей намалювалася така ж пригоріла баскетбольна трійця нападників і прикипіла до них.
  - Оперативно спрацювали бісенята, - подумалося мені, - Та на все воля Божа.
  - Безсердечна п'ятірка, як гончі мчала між рядами стільців з зачерствілими істотами, повискуючи між собою. На місці бридкоЇ сцени, вони поскавуліли і не знайшовши жертви дали по загривку малому дятлику і пішли ...
   - Байдужість народжує злочин ...
   - Бездушність зачерствила людей, породжуючи у молоді жорстокість і безкарність, яка з часом може повернутися на своЇ кола.
   - Ти вважаєш, що то зло, що люди не зупинили вчасно, може повернутися до них пізніше? - Запитав я Льва Давидовича.
   - Так, - з сумом в очах відказав мені сусід.
   Литва. 2012 год

Оценка: 9.88*11  Ваша оценка:

По всем вопросам, связанным с использованием представленных на ArtOfWar материалов, обращайтесь напрямую к авторам произведений или к редактору сайта по email artofwar.ru@mail.ru
(с) ArtOfWar, 1998-2015