Аннотация: Спогади учасника 2 свiтовоЇ вiйни
(Воспоминания участника 2 мировой войны)Гончарук Андрiя Павловича на украЇнскiй мовi и на русском языке. Под редакцией Рыбак Эмира Ивановича. Перевод на русский язык - Рыбак Эмир Иванович.
Нашi муки - в часи вiйни.
Гончарук Андрiй Павлович i Рибак Емiр Iванович.
Змiст:
1. Вступ
2. На Лузьскiм обороннiм рубежi
3. До лiнiї фронту
4. Знедоленi, переможенi, але нескоренi.
5. Замiсть епiлогу
Iндекс: 281737
УкраЇна
Хмельницька область
Новоушицький район
Село Слобiдка
Гончарук Андрiй Павлович
1 Вступ
Пройшли роки, короткi дати
Навiк запомнились менi,
Вже йдуть в вiдставку тi комбати,
Якi не були на вiйнi.
Менi ще й досi стоЇть перед очима, той незабутнiй суботнiй вечiр двадцять першого червня 1941 року. Я того вечора заступив в наряд виконувати господарськi роботи. На той час наш 64 й Окремий Дегацiйний батальйон дислокувався в лiсi неподалiк з/д станцiЇ Краснi Струги ПсковськоЇ областi. Сонце сховалось за горизонт, дув легесенький, ледь холоднуватий вiтерець. Встановилась ясна погода. ЦiєЇ незгладимоЇ менi ночi курсанти мого вiддiлення працювали натхненно i наполегливо. Ми сподiвались до кiнця змiни дiстати води з криницi, яку копали бiля нашоЇ Їдальнi, в лiтнiх таборах.
За роботою швидко i непомiтно промайнула коротка "бiла " червнева нiч. Iдучи вiдпочивати, я з насолодою любувався гарною лiсовою природою. Тихий вiтер тим свiтанком в лiсi ледве ворушився. Ранкове сонце проливалось крiзь гiлля дерев i щедро зiгрiвало пiщаний ґрунт, заливаючи золотим промiнням нашi намети, вздовж яких яскраво виблискувала посипана червоним пiском шикувальна лiнiйка.
Вранцi, коли ми, нiчна змiна копачiв криницi, прибули на шикувальну лiнiйку, я здав своЇ обов'язки командира вiддiлення, курсанту Смирнову Володимиру Iвановичу. Пiсля ранковоЇ переклички, ми пiшли вiдпочивати, не знаючи про те, що германськi вiйська вже нагло i вiроломно порушили кордони Вiтчизни, i безсоромно господарили на нашiй землi.
Я прокинувся о тринадцятiй годинi дня. В наметi кiлька курсантiв мiцно спали накрившись ковдрами з головою, ховаючи обличчя вiд комарiв, якi весь час не давали спокою. Я вийшов на подвiр'я щоб подихати свiжим повiтрям. Незабаром я знову зайшов у намет i лiг на вiльне мiсце у затiнку. Та я ще не встиг добре заснути.
Раптом в намет вбiгає командир вiддiлення сержант Смирнов i кричить щодуху:
- Вставайте! Вiйна розпочалась!
Я йому нiчого не вiдповiв, так як подумав, що вiн жартує i смiється з мене, та з вiдпочиваючоЇ змiни. Та тут: - Вiйна! Вiйна! - чути крик сержанта Куликова.
Я швидко скинув з себе ковдру i миттю одiв штани, взув на ходу чоботи, вдягаючи ще й гiмнастерку, прихопивши поясний ремiнь з пiлоткою, побiг на шикування.
На ту хвилину вихiдний день продовжувався. Футбольна команда ганяла по спортивному полi м'яч, любителi спорту займалися на фiзкультурних снарядах. Бiльша частина курсантiв скупчилась бiля гри товаришiв з зав'язаними очима. Я тiльки на мить встиг побачити i назавжди запам'ятати цей вихiдний прекрасний день.
Раптом гучно пролунала команда: - Струнко!
Табiр принишк i прислухався.
По гучномовцю всiх людей пронизували слова диктора Левiтана пiд час ефiру новин по всьому Радянському Союзу з Москви, наче променi рентгена.
- Дорогi товаришi, говорять всi радiостанцiЇ Радянського Союзу! Сьогоднi о четвертiй годинi ранку фашистська Нiмеччина порушила нашi кордони i ЇЇ вiйська напали на нашу краЇну. ЇЇ вiйськово-повiтрянi сили бомбили КиЇв, Одесу, Севастополь, Мiнськ, Каунас та iншi населенi пункти Радянського Союзу. Напад нiмецьких вiйськ був зроблений без оголошення вiйни урядом Нiмеччини....
Як тiльки диктор закiнчив промову, то зразу ж поступив наказ негайно шикуватись по бойовiй готовностi. Курсанти швидко зняли намети, i зiбрали все вiйськове спорядження, яке було з нами в лiтнiм станi. Дегазацiйна рота завела машини, тягачi i через 15 хвилин вирушила в напрямi до з/д станцiЇ Краснi Струги. Технiка нашоЇ роти Їхала по розрихленiй пiщанiй дорозi. Тягачi з неймовiрною натугою тягнули автоматичнi дегацiйнi комплекси i системи. Курсанти по кiсточки вгрузали в пiску, йдучи за тягачами. Ми йшли мовчки. Кожен з нас розмiрковував про надзвичайну ситуацiю в нашiй краЇнi - вiйну. Я мiркував собi, що в кожного з нас на серцi запеклась ненависть до непрошених нiмецьких гостей, якi порушили наше мирне життя.
Уже пiсля вiйни в сiмдесятих роках 20 столiття менi в руки попалася дивовижна книга: "Роковi рiшення". Вона написана групою генералiв нiмецько-фашистськоЇ армiЇ по завданню мiнiстерства оборони США i виданою в кiнцi 1956 року. Це генерали: З. Вестфаль, В. Крейпе, Г.Блюментрит, Ф. Байерлейн, К. Цейтлер, Б. Циммерман, и Х. Мантейфель. В СРСР переклад з англiйськоЇ на росiйську мову пiд редакцiєю доктора iсторичних наук полковника П. А. Жiлiна i виданою Вiйськовим видавництвом Мiнiстерства Оборони СРСР, Москва - 1958 року.
Так ось, генерал Г.Блюментрит в своєму роздiлi - творi "Битва за Москву" писав про чисельний склад трьох угрупувань нiмецьких вiйськ стоячих на границi з СРСР в червнi 1941року: "нiмецьке верховне командування мало в своєму розпорядженнi бiля 135 дивiзiй. Бiльшiсть з них, а саме: 80 пiхотних, 15 моторизованих, 17 танкових дивiзiй i одна кавалерiйська дивiзiя - находились на Схiдному фронтi чи по дорозi туди. Крiм цих вiйськ, було ще декiлька охоронних дивiзiй, передбачених для несiння гарнiзонноЇ служби на територiях, якi повиннi були захопити".
Та редактор цiєЇ книги доктор iсторичних наук полковник П. А. Жiлiн в зносi до цього, пише: "Приведенi Блюментритом данi про кiлькiсть дивiзiй, якi мала Германiя на 21 червня 1941 року явно заниженi. По трофейним матерiалам (карти оперативного управлiння нiмецького генерального штабу сухопутних сил) встановлено, що весною 1941 р. на радянсько-нiмецькому фронтi гiтлерiвська Германiя мала 214 дивiзiй".
Ось яка велетенська сила тодi наважилась на нашу Батькiвщину. Ми ще не знали, що союзницькi вiйська РумунiЇ, Угорщини, IталiЇ, IспанiЇ, ФiнляндiЇ також будуть допомагати ГерманiЇ захоплювати нашу землю i перетворювати людей в рабiв...
А тодi, в перший день вiйни, не зважаючи на лiтню спеку, та пiсок в якому вгрузали i йшли з зусиллям, ми все ж майже до опiвночi, вийшли з лiсу. Це було десь на одинадцяту годину вечора, коли ми всi стомленi опинились на окраЇнi лiсу. Перед нами показалась залiзнична станцiя Краснi Струги сяюча позолоченим промiнням заходячого сонця. Це була така казкова картина, що просто не вiрилось, що зараз йде вiйна.
Незабаром, пройшовши вже не дуже для нас велику вiдстань, ми потрапили в цей населений пункт, та опинились на самiй залiзничнiй станцiЇ. Там на нас чекали новi залiзничнi вагони на запасних колiях, готовi в будь яку хвилину прийняти нас, i повезти туди куди нам було заплановано. Ми так собi думали, але залiзнична бригада ще не була готова до начала руху. Наша рота поверталась на зимовi квартири вiйськовоЇ частини, де ми проходили строкову воєнну службу. Вона знаходилась в старовинному мiстi Пушкiно ЛенiнградськоЇ областi, поблизу самого Ленiнграда, колиски ЖовтневоЇ революцiЇ. Ми, курсанти, рiвно мiсяць тому назад приЇхали в цi лiси, щоб на практицi закрiпити знання якi получили у в/ч.
Сонце зайшло за обрiй, його яскраво - рожевi пасма охопили пiвнiчно-захiдну частину горизонту. Кругом було ясно, як вдень. Та на годиннику вмурованому над дверима невеликого вокзалу, стрiлки iнформували людям, що зараз уже 30 хвилин на дванадцяту годину ночi. Це було явище "бiлих ночей", коли ночi свiтлi, хоч голки збирай, так менi згадались строчки зi славноЇ украЇнськоЇ пiснi. Ми, чекаючи вiдправки до в/ч, були так заклопотанi думками про начало вiйни, що майже не почували нi втоми, нi спазм голодного шлунку. Ми й не дуже спiшили вечеряти. Присiли великим пiвколом i обговорювали з великим обуренням прихiд непрошених гостей з Нiмеччини. Кожен iз нас курсантiв, мрiяв скорiше прибути до своєЇ в/ч, яка вже знаходилась на фронтi. Ми всi хотiли боротися з ворогами, якi як зграя озброєних залiзних крукiв зненацька напала на нашу краЇну, бажаючи зневолити ЇЇ.
До нас, молодих курсантiв, почали пiдходити дiвчата, жiнки, обливаючись сльозами, в пошуках своЇх рiдних людей чи землякiв. Одна русява дiвчина Люба, швидко познайомившись iз нами, почала допомагати готовити вечерю. Розмовляючи з нами, вона сказала нам, щоб ми вiдважно били фашистiв i що скоро вона сама прийде до нас на допомогу медсестрою. Незабаром ми зварили суп-пюре. В кожного iз нас були сухарi, риба, ковбаса. Мiсцевi жителi принесли нам молока, салату, цибулi. Всi цi харчi ми виставили на плащ - палатках. Вечеряли ми всi разом. Вiйськовослужбовцi з громадянським населенням наче близькi рiднi люди сумно згадували про начало гiркоЇ вiйни. Ми почували себе так, нiби нас проводжають в далеку, важку i небезпечну дорогу нашi рiднi i близькi: батько, мати, брати, сестри...
Десь далеко за пiвнiч пролунала команда:
- По вагонам!
Курсанти швидко зайняли вiльнi мiсця в вагонах, де розложили своЇ солдатськi речi зi зброєю та боєприпасами. Хтось iз нас затяг знайому до болi пiсню:
- Їхав козак на вiйноньку,
- Прощай, сказав, дiвчинонько! -
Ось так тодi линула у вiльний вирiй проста солдатська пiсня з сумною мелодiєю майже з кожного вагона. Вона торкалася кожного серця. Будила жаль до себе, до рiдних, викликала любов до Вiтчизни, до народу. Пiсня пробуджувала ненависть до ворогiв, напавши на нашу краЇну.
О десятiй годинi ранку наш ешелон прибув на станцiю Олександрiвку, що находилась в 3км. вiд Пушкiно i вже десь через пiвгодини ми були на зимових квартирах. Тут на територiЇ нашоЇ вiйськовоЇ частини подих вiйни дмухнув людей рiзного призивного вiку, направлених райвоЇнкоматами для комплектацiЇ пiдроздiлiв, та формування нових. Вони були призванi з запасу i основна Їх частина була - добровольцi.
В той час частини ЧервоноЇ АрмiЇ разом з прикордонниками вели нерiвнi запеклi боЇ по всьому фронтi на захiдних окраЇнах нашо неосяжноЇ Батькiвщини,захищаючи кожну п'ядь священноЇ землi.
Пiдготовленi завчасно, переозброєнi, та моторизованi нiмецькi вiйська з великими концентрацiями танкiв на головних напрямах проривали нашу оборону i швидко рухались до серця Батькiвщини.
Голови нiмцiв були забитi промовами канцлера Адольфа Гiтлера i проповiдями мiнiстра пропаганди Геббельса про блискавичну вiйськову операцiю, по захоплюванню для кожного нiмця своєЇ дiлянки землi, i знищенню ЧервоноЇ КраЇни Рад. В це вони фанатично вiрили, не помiчаючи своЇх людських i ресурсних втрат.
Вiйна!
Як вона розтоптала наше мирне життя в краЇнi, i зачались страждання нi в чому не винних людей. Вiйна припинила i наше навчання курсантiв в польових таборах i втягнула нас в жахливу водоверть жорстокостi i насилля . 23 червня 1941 року ми там повиннi були здавати iспити на хiмiнструктора батальйону. Все полетiло шкереберть. Всi плани мирного часу радянських людей було зруйновано i треба було з великою напругою в час вiйни повнiстю перейти на вiйськовий лад.
Ось i в нас в вiйськовiй частинi на зимових квартирах в розташуваннi казарми вишикували всiх приЇхавших курсантiв. Начальник ПушкiнськоЇ ОкружноЇ школи, старший лейтенант Голубєв охарактеризувавши стан справ на фронтi сказав:
- Товаришi курсанти! Зараз не той час, щоб вас екзаменувати. Ви всi негайно отримаєте у старшини роти по два трикутники i прикрiпите Їх на петлицях, як вказує тепер Вiйськовий Статут ЧервоноЇ АрмiЇ. Вiйна найкраще проекзаменує вас i виставить вам своЇ оцiнки. Там на фронтi у вiйськових частинах вам присвоять вiдповiднi звання. Ми у ваших червоноармiйських книжках запишемо кожному солдату посаду хiмiнструктора. Ви негайно Їдете до своЇх вiйськових частин. Там на вас чекають, особливо в такий грiзний час.
Через 4 години я прибув у свою вiйськову частину, в яку я був призваний на строкову вiйськову службу. З неЇ, я поЇхав на навчання хiмiнструктора батальйону. Зi мною приЇхали ще два товаришi, нещодавнi як i я курсанти ОкружноЇ школи Ленiнградського Вiйськового Округа. На той час моя 70 дивiзiя, з якоЇ я був вiдправлений до учбового закладу на навчання, була вже на фронтi, на Карельському перешийковi. На зимових квартирах залишився лише начальник штабу полка, та декiлька молодших командирiв з командування полка.
Я вiдрапортував НШ полка, в тому що, хiмiнструктор Гончарук, випускник ПушкiнськоЇ ОкружноЇ школи прибув в його розпорядження. Вiн уважно роздивившись мою червоноармiйську книжку, з записаними там даними з учбового закладу, вiдправив мене в розпорядження начштабу 2 батальйону. Я жалкував, що не потрапив в 1 батальйон, в якому прослужив понад 2 мiсяцi. Там в мене були давнi знайомi червоноармiйцi i молодшi командири.
В другому батальйонi я негайно приступив до виконання своЇх безпосереднiх обов'язкiв хiмiнструктора. В моЇ обов'язки на ту пору було пiдготовляти приписних громадян в разi об'яви повiтряноЇ хiмтривоги, практичних навикiв дiй в цiй обстановцi. Вони знаходились в запасi до цього часу, i вiльно працювали, жили в мирний час, у вiдповiднiй близькостi до близькоЇ до них в/ч. Я проводив практичнi заняття з ними як дiяти Їм в разi застосування ворогом хiмiчних речовин, для вiдправки Їх на фронт, пiдготовленими по хiмсправi. Я пiдбирав Їм протигази, роз'яснював як користуватися ними на випадок хiмтривоги, при використаннi отруйних газiв, чи речовин, та iнше. Та ще я видавав Їм протиiпритнi накидки, i пояснював як Їх складати. Ось така була моя робота при штабi батальйону декiлька днiв.
Нарештi залишки полка вирушили на Фiнляндський вокзал. Там нас проводжали тисячi ленiнградцiв. Проводи на фронт були зворушливi, грав духовий оркестр. Звучали щирi побажання своЇм захисникам проводжаючих людей: - Бийте ворогiв i повертайтеся назад з перемогою!
Вони закидали живими квiтами всю нашу колону.
Ми, червоноармiйцi, швидко зайняли вiльнi мiсця у вагонах i по§хали на Карельський перешийок пiд Виборг, до своЇх основних сил 70 дивiзiЇ. Вранцi наш ешелон прибув на малесеньку станцiю Кiмеря. Розвантажившись з вагонiв колони солдат повзводно рушили у важкий 40 км. похiд на фронт, до рiдноЇ дивiзiЇ, з повною бойовою солдатською викладкою.
Ми проходили по тих мiсцях, де нещодавно в 1939 - 1940 роках прогримiла вiйна мiж СРСР i Фiнляндiєю. Як тодi говорили: вiйна з бiлофiнами, яка залишила на них жахливi слiди. Всюди скiльки можна було окинути поглядом мiсцевiсть, на пагорбах стирчали величезнi обломки зруйнованих залiзобетонних дотiв, та дзотiв. Цi страхiтнi потвори так спотворювали приємнi краєвиди пiвнiчних районiв КарелiЇ i нагадували про те, що нас чекає пiд час воєнних дiй з налетiвшим на нас ворогом. Досить мiцнi двохметровоЇ товщини стiни були порванi на куски важкою артилерiєю, наче це куски твердого сиру, а не залiзобетону.
Уламки цих цупких шматкiв оборонних споруд валялись разом з залiзними рейками, i арматурою. Неправдоподiбно стояли покалiченi, обгорiвши вогнем, посiченi кулями, осколками дерева. Вони понуро проводжали докiрливим поглядом людей, наче нагадуючи Їм в тому, що вони заподiяли. Безлiч страшенних воронок вiд рiзнокалiберних бомб i снарядiв страхiтливими отворами зiяли вздовж шляху, по якому ми рухались. Виритi глибокi протитанковi рови, хрестоподiбнi козли з важких залiзничних рейок неможливо спотворювали природнi ландшафти. Всi цi жорстокi рукотворнi споруди утворювали дуже мiцну оборонну лiнiю Маннергейма генерала царськоЇ росiйськоЇ армiЇ, а тепер тiльки самоЇ ФiнляндiЇ. Навкруги валялось безлiч осколкiв якi похрустували, як травневi жуки, пiд нашими пiдошвами чобiт. I я подумав, що ми йдемо по них назустрiч новим якi в цей час лiтали i свистiли в повiтрi на всьому просторi вiд Чорного до Бiлого моря.
Офiцером я був призначений старшим ар'єргарду з вiдстаючих солдат. Iдучи з вiдстаючими солдатами я Їх весь час збадьорював.
- Ширше крок! Йти нам залишилось вже недалеко. Ще декiлька кiлометрiв, - говорив я стомленим солдатам. Насправдi я i сам не знав, скiльки нам ще залишилось чвалати по цiй дорозi до фронту.
Перехiд до фронту був досить важкий, так як ми йшли пiшки в повнiй амунiцiЇ з боєприпасами, харчами. Все це ми несли на собi, як верблюди в пустелi. Деякi солдати натирали ноги, так як невмiло намотували онучi на ноги в чоботи. Онучi збивалися в твердi камiнчики, якi при ходьбi натирали пальцi, п'яти на ногах.
Це в основному були молодi солдати з мiста, якi не вмiли носити чоботи з онучами. Приходилось учити накручувати онучi на ноги, показуючи як це робиться, щоб облегшити й так страждання солдат вiд важкого переходу зi зброєю, та боєприпасами. Та нарештi ми дiбрались до мiсця дислокацiЇ нашого полка. Так як я був старшим ар'єргарду, то при прибуттi на постiйне мiсце, здав всiх вiдстаючих солдат командирам рот, а сам вiдправився в штаб 2 батальйону. Там я доповiв комбату, хто я такий i чим я займався. Вiн подякував мене за службу i нагородив мене 6 годинами вiдпочинку.
Вранцi, на другий день, мене викликав в штаб 68 стрiлецького полка начальник хiмслужби старший лейтенант Панфiлов. В наказi було сказано: прибути в 14.00, азимут 23 градуса. Я попросив у НШ 2 батальйону топографiчну мапу району, яку вiн менi видав пiд розписку i компас. Ми з ним нанесли маршрут мого шляху в штаб полка на цiй мапi. Я взяв свiй конспект по хiмсправi iз ОкружноЇ школи i вирушив в дорогу.
Мiсцевiсть по якiй я проходив орiєнтуючись по компасу була переважно пересiчена пагорбами, видолинками, балками, гайками порослими сосновими деревами з берiзками, та молодою поросллю цих дерев, та багато кущiв. Все це ускладнювало взяти прямий орiєнтир на цiль i менi приходилось через кожних 50 - 100 метрiв розкривати мапу i звiряти по компасу азимут маршруту. Через 20 хвилин дорога привела мене до невеликого озера. Спочатку я ледь не впав у повний розпач.
- Що ж менi робити?
Вiдповiдь я знайшов у своєму конспектi з учбово§ воєнно§ школи. Ось так з божою помiччю i одержаними знаннями в вiйськовiм учбовiм пiдроздiлi я добрався до розташування штабу полка о 13 годинi 40 хвилин. Вiн знаходився в великому зеленому наметi.
Я доповiв старшому лейтенанту Панфiлову що я прибув по його наказу. Вiн уважно розглянув мiй учнiвський конспект по хiмсправi, зробив деякi зауваження i вiдправив трохи вiдпочити, поки не прийдуть хiмiнструктори Ходжаев i Наришкiн з першого i третього батальйонiв. Я сидiв неподалiк намету i любувався природою. Кругом стояла глибока тиша. На цiй дiлянцi фронту нiмецькi i фiнськi вiйська в цей час вели себе спокiйно. Нiяких бойових дiй тут не велося. Так непомiтно для мене промайнули двi з лишком години. МоЇх товаришiв хiмiнструкторiв Ходжаева i Наришкiна досi ще не було. Мабуть вони заблудились.
Нарештi мене викликав в намет начальник хiмiчноЇ служби полка старший лейтенант Панфiлов.
Я вiд нього зараз же одержав такий наказ:
- провести хiмiнструктаж по всiх пiдроздiлах мого батальйону в якому я числюсь;
- цiлодобово вести спостереження за ворогом i в разi його використання отруйних речовин повiдомити всiх про повiтряну хiмтривогу;
- перевiрити у всiх вiйськовослужбовцiв наявнiсть i справнiсть протигазiв, протиiпритних накидок;
- щоденно о 19.00 годинi передавати в штаб полка по телефону звiт про виконану роботу хiмiнструктора в моєму 2 - му батальйонi.
На другий день я приступив до виконання цього наказу.
Взявши дозвiл у командира батальйону, на виконання своЇх функцiональних обов'язкiв хiмiнструктора, я пiшов розшукувати роти нашого батальйону, якi в цей час копали протитанковi рови.
Вiдповiдно розпорядженню командира батальйону, в кожнiй ротi i окремому взводi менi було вiдведено по однiй годинi для проведення хiмiнструктажа. Все це було зумовлено тим, що наше командування застерiгалось вiд застосування хiмiчних речовин нiмецькими вiйськами. Жахливий урок вжитку газу iприту нiмцями в першу свiтову вiйну проти сил Антанти (АнглiЇ, ФранцiЇ) i в тому числi проти росiйських вiйськ навчили запобiгливо готуватись до непереливки зi сторони ворогiв.
Прибувши в роту, я розповiдав червоноармiйцям як користуватися зiпсованими протигазами, в крайнiх випадках при застосуваннi ворогом отруйних речовин, якщо вони будуть пошкодженi в бою.
Я старався вiдповiдати на всi рiзноманiтнi запитання солдат тими знаннями по хiмсправi, що я освоЇв в учбовому пiдроздiлi. Ось в такому планi проходила година за годиною нелегка солдатська служба в першiй декадi мiсяця липня 1941 року.
Сонце немилосердно смажило природу i солдатськi тiла. Якось по своєму пахли материнка, полин, чебрець, та без обмежень втамовував спрагу квiтками неба Петрiв батiг. Цi квiтки чистою та сяючою синьою барвою слiпили очi. Ще бiлими зграйками, як маленькi дiвчатка кружляли на нейтральнiй полосi ромашки.
На той час на Карельському перешийку, як i ранiше все було спокiйно. Але ми знали, що фiнськi дивiзiЇ стоять проти нас, готовi в першу лiпшу хвилину перейти кордон. По звiтам радянського iнформацiйного бюро нам було вiдомо, про те що нiмецькi дивiзiЇ форсували рiку Захiдну Двiну i потужними механiзованими колонами рухались до старих кордонiв СРСР на вересень 1939 року.
Величезна небезпека нависла на мiстом Ленiнградом, первiстки жовтневоЇ революцiЇ 1917 року, з пiвденно - захiдноЇ його сторони.
Наша 70 стрiлецька дивiзiя, в цей грiзний для Батькiвщини час, одержала команду вiд вищого командування передислокуватися десь пiд мiсто Псков. Воно вже було захоплене нiмецько-фашистськими вiйськами групи армiЇ "Пiвнiч" пiд вiйськовим керiвництвом фельдмаршала Рiттера фон Леєба. Нам не дуже хотiлось залишати такi вигiднi та пiдготовленi позицiЇ, але наказ приходилось виконувати без лишнiх розмов. Буквально за пару днiв нас всiх по залiзницi перекинули на окраЇну ПсковськоЇ областi, в район мiста Сольци. Там нас i зустрiв дивовижний прохолодний помаранчевий свiтанок на березi рiчки Шелунь. На наше щастя обороннi рубежi для нас були готовi. Все це було зроблено руками всiх мешканцiв навколишнiх сiл та мiстечок i Ленiнграда. Це були в основному жiночi, дiвочi руки, старих людей, та пiдлiткового вiку хлопчикiв i дiвчаток - комсомольцiв, та непартiйних. Одних людей змушували партiйнi i селищнi органи йти копати протитанковi рови, та бiльшiсть людей добровiльно йшли самi за позовом серця, душi. Нiхто вiдкрито не саботував цим всенародним роботам. Я зримо вiдчував всю цю єднiсть народу i вiйськових, лицезрiючи цi величезнi польовi споруди. Весь цей Лужський оборонний рубiж планувався i споруджувався пiд керiвництвом воєнних iнженерiв iз декiлькох iнженерно-саперних, i воєнно-будiвних батальйонiв, разом з всiма вiйськовослужбовцями пiдроздiлiв.
Правда була на нашiй сторонi - ми захищали свою Батькiвщину вiд чужинцiв - загарбникiв.
2. На Лузьскiм обороннiм рубежi
12 липня 1941 року на указаному нам по оперативному рiшенню командуванню вiдрiзковi фронту пiдроздiли 70 стрiлецькоЇ дивiзiЇ зайняли оборону. По розмовi мiж комбатом i НШ батальйону я зрозумiв, що наш полк зупинивши наступ нiмцiв тут, сам повинен контратакувати цих загарбникiв з межi з пiд Пiрогово, Скiрiно, Багрово. Та з фронту наступу нашоЇ 70 дивiзiЇ на Пiрогово, Молочково, Багрово, Большое Заборовьє, Муссци, Сольци, для окруження i знищення нiмецькоЇ танковоЇ дивiзiЇ. В цьому наш полк грав велику роль, разом з 329 i 252 полком, i нашою 21 танковою дивiзiєю. Ворог на цей час вже прорвався в район н/п Сольци. Штаб 2 - го батальйону 68 - го полка розмiстився на краю якогось лiсу. Вiд начальника штабу батальйону я отримав наказ негайно побудувати КП (командний пункт) батальйону. В моє розпорядження поступили два сапера i вiльнi зв'язкiвцi рот, i окремих взводiв. МоЇ пiдлеглi солдати негайно приступили до виконання указу по споруджуванню КП батальйону. Та не пройшло i 5 хвилин, як раптом просвистiли в повiтрi ворожi снаряди. Гiтлерiвськi батареЇ обстрiлювали не лише передовi нашi пiдроздiли, а й тиловi i резервнi.
Страшнi снаряди пролiтали через нас i розривались десь позаду за нами. Кожен пострiл ворожоЇ гармати з польотом i завиванням снаряду, i страхiтливi вибухи притискали нас до землi. Тому - що це були першi хвилини нашого бойового хрещення на вiйнi, якi так вразили нас на все життя. Страх сковував все тiло i воно дрижало наче листя на осинi вiд вiтру, шалено тремтiли руки i ноги. В очах темнiло, наче сонячне затемнення несподiвано утворилось бiлим днем. Промайнуло декiлька моторошних для нас хвилин, якi вивели нас з рiвноваги, з привичного ритму. Нарештi я оговтався i взяв себе в руки.
Придивившись i прислухавшись, що снаряди пролiтають над нами i вибухи чути далеко в нашому тилу, я вiддав пiдлеглим солдатам повелiння, не звертати уваги на це, так як розриви снарядiв проходять досить далеко вiд нас. Двом солдатам, що ще лякливо вели себе, я сказав: - Медведєв, Iванов! Не звертайте уваги на далекий грiм. Нам треба негайно закiнчити споруджування КП батальйону, бо як по нас нiмець ударить, то де ми сховаємось вiд прямих ударiв снарядiв.
Все це швидко пiдштовхнуло людей до роботи. Та почувся дуже близький вiй снаряда, що нараз штовхнуло нас в своЇ щiлини окопу. Це було для нас всiх якесь щастя. Я встиг затулити обличчя i вуха, коли якась гуркiтлива сила пiдкинула мене i засипала землею. Прийшовши до тями вiд цього неймовiрного землетрусу який так шурхонув нами, я злякався за стан своЇх солдат. Протер рукавом гiмнастерки запорошенi пилом землi очi i вискочив з окопу.
- Агей, хлопцi! Ви всi живi, здоровi?! Пiднiмайтесь швидко до роботи, бо ми не встигнемо побудувати КП батальйону, до наступу супостату.
Струшуючи з себе пилюку i крихiтки землi ми з великою наснагою накинулись на продовження будiвництва КП, яке найближчим часом i закiнчили.
Пiсля досить тривалоЇ артпiдготовки фашисти спробували форсувати невеличку рiчку Шелунь. Та ми солдати - артилеристи, мiнометники, кулеметники, автоматники i простi стрiлки, пiд керiвництвом командирiв - офiцерiв i полiтрукiв, дружнiм i щiльним вогнем зустрiли непрошених ворогiв. Спiткнувшись таким чином з пекельним валом нiмецькi солдати зупинились, а потiм вiдкотились на попередню лiнiю атаки, залишаючи на полi бою вбитих i ранених солдат зi зброєю i ушкодженою технiкою. Нiмецькi загарбники, получивши по зубах, охолов, притихли, а ми получили заслужений вiдпочинок. Зализавши, як собаки, рани, солдати великого рейху знову о четвертiй годинi дня вiдкрили з усiх своЇх видiв зброЇ ураганний вогонь по нашiй лiнiЇ оборони. Наша важка артилерiя з полковими мiнометами не залишилась в боргу i в вiдповiдь гримнули радянськi громи. Гуркiт вiд пострiлiв гармат, мiнометiв i зривiв стояв в повiтрi такий, що неспроможне собi уявити, що закладало барабаннi перетинки. Земля здригалася вiд цих ударiв диявольських молотiв. Вiд вибухiв супротивних снарядiв i мiн навколо бринiли осколки жалячи все що попадалось на Їх шляху. Висвистували нiмецькi кулi i падало зрiзане, зламане гiлля i листя дерев. Нам здавалось, що снаряди i мiни протиборчих сторiн стикались вгорi, в повiтрi, таранячи одне одного, засипаючи гарячими жалами землю. Знову i знову вiд потужних вибухiв ворожих снарядiв i мiн здригались, як вiд переляку, бруствери викопаних нами окопiв. Пiсок, земля i пилюка сипались людям на голови i за комiри гiмнастерок. Їдка копiть вкривала до цього моменту зеленi ландшафти землi i збожеволiлих людей, фарбуючи все в брудний, огидний колiр.
Вслiд за тривалим гiтлерiвським артилерiйським валом на нас в атаку посунули широким ромбом закопченi танки з сiрими баштами, та розмальованi двома зеленими кольорами, як дерев'янi жаби, де вирiзнялися чорнi хрести з бiлою облямiвкою.
За танками сiрою масою, як мишi, рушили нiмецькi автоматники, якось так хвацько i зухвало з засуканими по лiкоть рукавами. Вони вiд пояса, не прицiлюючись, поливали нашi окопи разючими кулями з автоматiв. Незважаючи на дiЇ нашоЇ артилерiЇ яка пiдбивала деякi жаб'ячi коробки, стальний клин дiйшов до першоЇ лiнiЇ нашоЇ оборони. Танки рвали землю, змiшували ЇЇ з людською кров'ю солдат, попавши пiд Їх стальне черево. Вони наЇжджали на нашi першi окопи, прасуючи Їх широкими гусеницями i вивергали з гарматних дул вогнеметнi язики полум'я.
Страх звичайно сковував все тiло, але ось психологiчно стiйкi бiйцi з неушкоджених окопiв кидали пiд гусеницi танка зв'язки гранат i пляшки з запалювальною рiдиною на моторний вiдсiк. Танки зупинялись, крутились на однiй гусеницi, а другi начинали чадити. Озвiрiлi, переляканi танкiсти в чорних комбезах спритно вискакували з цих залiзних бляшанок i скачувались на землю. Потiм цi чорнi вояки кидались в окопи, щоб не одержати кулю в лоб на вiдкритiй мiсцевостi. Та нашi бiйцi не злякавшись цiєЇ навали нанизували х на своЇ багнети, на гвинтiвках, або розстрiлювали Їх в упор. Страшно було дивитись на це, а ще страшнiше було бути в тiм самiм мiсцi де вся ця жахлива сцена проходила.
Снаряди нашоЇ артилерiЇ стали влучнiше попадати в цi грiзнi машини i вони рвались, горiли, димiли. Такий чiткий прицiл артилеристiв вогневим валом перегородив дорогу фашистським танкам.
Я в цей час знаходився в п'ятiй ротi, де виконував своЇ обов'язки хiмiнструктора. Все навкруги гуркотiло, клекотiло, здригалась земля, заглушаючи несамовитi стогони поранених солдат i офiцерiв. На той час у мене не було пляшок з запалювальною рiдиною. Але i для мене швидко знайшлася невiдкладна робота. В окопах все бiльшало пораненого народу.
Я, маючи свiй невеличкий медичний запас перев'язувального матерiалу, почав реалiзовувати його для цих ужалених вiйною людей. Як випускник ПушкiнськоЇ ОкружноЇ школи, де нам читали i практично давали виконувати курс першоЇ медичноЇ допомоги пораненим солдатам, я тепер в життi втiлював цi придбанi знання в бойовiй обстановцi. Посiченi осколками, чи прострiленi кулями, обпаленi люди елементарно в цих страхiтних умовах впадали в розпач i не могли самi дати раду своЇм ранам.
Як представника молодшого командного состава, мене вчили приймати рiшучi дiЇ в армiйських умовах з солдатами, а тим паче приймаючи участь в бойових дiях з загарбниками, що я й робив. Важко було дивитись на стогнучих i стiкаючих кров'ю людей. Кров фонтанчиками била з покалiчених тiл людей. Приходилось перетягувати кров'янi сосуди, щоб пораненi не стiкали кров'ю i безглуздо закiнчували своє життя без медичноЇ допомоги. Так допомагаючи покалiченим солдатам я замiтив, що раптом iз - за пiдбитого фашистського танка знову рушила на нашi окопи ворожа мотопiхота. В цей час я перев'язував пораненого кулеметника. Бачачи таку обстановку я замiнив кулеметника i припав до кулемета Дегтярьова. Нажавши на гашетку я випустив довгу чергу по знахабнiлим воякам якi конвульсiйне падали вiд влучених в них куль. Цiєю дiєю було зiрвано нову атаку противника, яку мене пiдтримали вцiлiлi солдати закидавши його ручними гранатами. Так захлинулась у власнiй кровi атака зухвалоЇ мотопiхоти ворога. Бiй поступово вщух. Я повернувся в штаб батальйону i доповiв комбату обстановку в п'ятiй ротi пiд час бою i пiсля нього. Комбат подякував менi за мою iнформацiю i за моЇ рiшучi дiЇ пiд час бою з фашистами. Наш батальйон заробивши собi не надовго вiдпочинок все ж готовився до наступноЇ атаки ворогом.
Ранених i загинувших бiйцiв вiдправляли в тил, а вцiлiлi в ротах поповнювали себе боєприпасами. Змученi люди смалили самокрутки i синiй димок самосаду закрутився над нашими позицiями. Тютюновий аромат махорки успокоював наших стрiльцiв пiсля пережитого скаженого уривка Їхнього життя. Бруднi вiд порохiв, задимленi чадом пiдбитоЇ нiмецькоЇ технiки, закривавленi своєю, ворожою чи свого товариша кров'ю воЇни, сидiли з каламутними очима, але з неперевершеним вiдчуттям коротко§ перемоги над ворогом. Вiдпочинок був короткий, всього двi чи три години.
Пiдтягнувши резерви, противник вiдкрив артпiдготовку по наших позицiях.
Було видно як здригалось вiд вибухiв нiмецьких снарядiв i мiн мiсто Сольци. Будинки ходили ходором, наче оп'янiлi люди. Клубочився чорний, непроглядний дим вiд якогось палаючого складу розташованого на краю мiста Сольци.
Менi самому стало моторошно на серцi i в душi в цiлому. Очi сльозились вiд чорного Їдкого диму. Клекiт бою стояв у повiтрi неймовiрний. Осколками рвало зранену землю, разом з нею рвалися i проводи зв'язку мiж пiдроздiлами. Раптом замовк телефон п'ятоЇ роти.
- Сержант Тюкiн, негайно лiквiдувати, розрив проводiв! - наказав комбат.
- Скобелєв, Грищенко! За мною, вперед! - вигукнув сержант Тюкiн.
Бiйцi, очоленi сержантом Тюкiним, вискочили з окопiв, а назустрiч Їм свист куль i осколкiв вiд вибухiв снарядiв, шелест грудочок землi сипався, наче дощ, клубилася непроглядна пилюка. Зв'язкiвцi спритним кидком проскочили невелику галявину i залягли пiд великою виверженою з корiнням сосною. Ураганний вогонь неприятеля не вщухав нi на мить.
- Вперед! Вперед ! - закликав солдат до дiЇ сержант Тюкiн.
Перебiжками, перекатами i повзком рухались смiливцi вiдшукуючи пошкоджений кабель зв'язку. Ось нарештi вони вiдшукали ушкоджений провiд. Зладнавши з'єднанням проводи солдат з сержантом, на зворотному шляху мусили тягнути з собою ледь живого пораненого Скобелєва.
Цiною неймовiрних зусиль пiд час такого металевого дощу Тюкiн i Грищенко доставили пораненого товариша на КП батальйону.
Комбат посадив мене тимчасово за телефонний комутатор батальйону, так як зв'язкiвцi ладнали ушкодження на лiнiйному проводi.
- Ввiмкнiть шосту роту! - наказав менi комбат.
Я негайно з'єднав комбата з шостою ротою.
- Якi обставини, товариш старший лейтенант?
- Натиск фашистiв стримуємо, групу танкiв вiдбито! В нас закiнчуються набоЇ! - вiдповiв командир шостоЇ роти.
- НабоЇ зараз вам доставлять, не жалiйте Їх! Нi кроку назад! Ясно!? - кричав комбат в трубку i кинув ЇЇ менi в руки.
- Єднай мене з четвертою ротою - знову звелiв комбат.
Я зараз же з'єднав комбата з четвертою ротою. Тиша. Лiнiя проводу пошкоджена, комбат нервово кинув менi трубку. Вiн роздратовано витяг папiроску i закурив. Бiй наших рот батальйону з самовпевненими нiмецькими пiдроздiлами тим часом продовжувався з наростаючою силою. I все ж таки друга атака супостата нашими зборонцями була вiдбита, з великими втратами з Їх сторони. Та й i у наших лавах вони були мабуть не меншi.
Бiй повiльно вщухав. Повернулись зв'язкiвцi п'ятоЇ i шостоЇ роти. Пройшов добрий десяток тривожних хвилин, а з четвертоЇ роти зв'язкового не було. Телефонний зв'язок ще не був налагоджений. Тодi комбат послав мене в четверту роту. Потрiбно було вияснити наслiдки бою в розташуваннi цiєЇ роти i довiдатись про стан зв'язкового Шрамова. Хоч бiй ущух, але по вiдкритiй мiсцевостi пробиратись в четверту роту було небезпечно. Вiдкритi мiсця прострiлювались ворожими кулеметниками i снайперами.
Виконуючи наказ командира батальйону я кинувся з КП в потрiбному менi напрямку. Я пробiг лише кiлька метрiв i був змушений приземлитись без запиту на низьку посадку у командування. Iз Сольцiв застрочив фашистський кулемет i рiй трасуючих куль прошив перед моЇм обличчям землю. Душа упала в п'ятки, серце закалатало, як дерев'яна колотушка.
Переборюючи неймовiрним зусиллям свiй страх я поповз по - пластунськi, а далi короткими перебiжками добрався до невеликого пагорба i скотився вниз. Аж тут я був в повнiй безпецi. Я оглянувся навкруги i побачив зв'язкового Шрамова, що йшов менi назустрiч. Попереду себе вiн вiв полоненого "Фрiца". Той був такий здоровий, добряче вгодований, червонопикий чолов'яга, лише вимазаний в сажу i мазут.
- Це певно танкiст, - змiркував я, дивлячись на нього.
Шрамов, побачивши мене, з вiдрадою передав менi полоненого здорованя i повернувся в свою роту. Взявши напоготовi автомат ППШ я скомандував йому: - Forverst! (Вперед)
Нiмець насторожився i нерiшуче поплентався вперед. Та ми не встигли пройти пару крокiв, як заторохтiв ворожий кулемет iз Сальцiв. Я злякався, не так за себе, як за полоненого фашиста.
- Уб'ють "Фрiца" i пропаде захоплений "язик", який так потрiбний нашому командуванню, - подумав я.
- Hin leegen! (Лягай) - крикнув я фашисту.
Вiн негайно плюхнувся на землю, передi мною. Лежимо, обидва, не рухаючись. Як тiльки кулемет противника замовк, ми перебiжками, без всякого зговору кинулись вперед, користуючись тихою перервою. Нiмець не хотiв получити кулi вiд своЇх собратiв i рухався так, що я ледь встигав за ним. Та ось i нашi окопи, i нас швидко втягнули нашi солдати у виритi щiлини. Далi ми рушили по ходу окопного сполучення до КП в штаб батальйону. Полонений нiмецький вояка, при зустрiчi з нашим командуванням вiв себе досить зухвало.
На запитання комбата через нашого перекладача, хто вiн такий i з якоЇ вiйськовоЇ частини, вiдповiв:
- Я танкiст! Я не зрадник i на вашi запитання одповiдати не буду. Я впевнений в нашу перемогу! Ваш опiр даремний.
Комбат вирiшив далi з ним не панькатися i викликав Медведєва для супроводжування полоненого гiтлерiвця в штаб полка. А я вiдпросився у нього в своє хiмвiддiлення i далi пройтися по ротам i iншим пiдроздiлам батальйону вияснити обстановку по хiмсправi. Передавши Медведєву полоненого нiмця я йшов по територiЇ батальйону i бачив як йшла iнтенсивна пiдготовка до наступного бою. Червоноармiйцям передових позицiй носiЇ боєприпасiв тилового постачання пiдносили набоЇ i гранати. Солдати тилового забезпечення з машин i пiдвiд розвантажували снаряди i мiни артилеристам. Санiтари i медсестри виносили i виводили поранених бiйцiв в тил до лазаретiв. Старшини годували гарячим обiдом солдат i офiцерiв. Зв'язкiвцi ремонтували пошкодженi лiнiЇ зв'язку.
Хiмвiддiлення в той час замiнювало чи ремонтувало пошкодженi протигази i протиiпритнi накидки. Про все це зроблене по хiмсправi менi треба було звiтувати о дев'ятнадцятiй годинi начхiму полка.
О сiмнадцятiй годинi наша дивiзiйна артилерiя вiдкрила такий щiльний, мабуть потрiйний ураганнiй вогонь по позицiям агресора. Вслiд за нею втяглася полкова артилерiя з громом мiнометiв. Дошкульнiй гуркiт не вщухав пiвгодини. Бiдну землю трусило лихоманкою. Дим з пилюкою накрили сонячний свiт. Стало якось темно вiд густоЇ сiростi.
Та тiльки вщух останнiй вибух снаряда чи мiни, як дружне солдатське: - Ура - а - а! рознеслось на передовiй позицiЇ батальйону. Несподiваною атакою нашi пiдроздiли зломили передишку знахабнiлого ворога i згодом вiдкинули його на дванадцять км. Бiй вiддалявся все далi i далi. Пилюка i кiптява повiльно осiдала на землю заплювавши ЇЇ багнючою фарбою. Стояла тиша з вiдлунням далекоЇ канонади. Не було чути спiву птахiв. Вони в таких дурних iграх не грають.
15 липня наша 70 дивiзiя в взаємодiЇ з 237 стрiлецькою дивiзiєю, зломивши протиборство нiмцiв, вiдрiзали Їх шлях вiдходу на захiд. Частi нашоЇ дивiзiЇ 17 липня все - ж таки захопили Сольци. Наш полк вiдзначився тим, що заманив танкову колону ворога i своєю артилерiєю з флангiв розстрiляв ЇЇ. А особливий жах, по словах наших бiйцiв, наводили нашi вогнеметнi танки, викидаючи з хоботiв палаючу пекельну сумiш далеко вперед.
На той час мене викликав НШ батальйону до себе i звелiв вирушити в тилове постачання з наказом: - Увесь тиловий обоз перемiстити на мiсце, де знаходиться штаб батальйону.
Взявши свiй автомат ППШ з двома запасними дисками i парою гранат я вiдправився в тил на розшуки тилового обозу. Наближався теплий липневий вечiр. Сонце, як нiчого i не було, низько повисло над горизонтом. Золотi променi освiтлювали верхiв'я берiзок. Помаранчевий захiд сонця вабив зiр i штовхав на лiричний настрiй. Та час йшов i з першими сутiнками я зайшов в розташування тилового постачання другого батальйону. На цiй територiЇ помiж величезних сосен росли невеликi гайки берiзок. Ось в цих берiзках i стояв замаскований вiд нiмецьких повiтряних розвiдникiв тиловий обоз. На невеликiй галявинi пiд розкiшною кроною сосни, добре замаскована, стояла польова кухня в якiй доварювалась смачна вечеря. Повар ходив кругами i наспiвував знайому пiсню. Трохи в сторонцi на пнi зi свiжим зрiзом сидiв немолодий вусатий гармонiст. Вiн швидко перебираючи пальцями кнопки старого баяна i акомпанував ту же мелодiю що й повар спiвав пiсню.
Привiтавшись iз ним, я запитав:
- Де знаходиться начальник тилового постачання другого батальйону? Я прийшов вiд НШ батальйону.
- Зараз знайдемо, - вiдповiв менi лiтнiй червоноармiєць.
Через декiлька хвилин прийшов начальник тилового постачання старший лейтенант.
- Товариш старший лейтенант! По указу командира другого батальйону обоз тилового постачання мусить перемiститься на мiсце КП батальйону, - доповiв я про причину свого приходу.
Тим часом вечеря поспiла. Всi нашвидкуруч повечеряли i звичайно пригостили мене. По наказу старшого лейтенанта обоз тилового постачання знявшись з насидженоЇ позицiЇ вирушив в похiд. Поки ми приЇхали, на КП вже нiкого не було. Довго менi прийшлось розшукувати НШ батальйону, щоб доповiсти про виконання наказу. Менi пiзно прийшлося узнати де розмiстився КП нашого пiдроздiлу. Це було десь далеко за пiвнiч коли я випадково зустрiв старшого лейтенанта i доповiв що виконав наказ. Взнавши мiсце розташування КП, я одержав нове розпорядження про закiнчення його будiвництва. Прийшовши туди, я побачив що сапери закiнчували спорудження блiндажа. Менi залишилось тiльки викопати для себе iндивiдуальну щiлину. Простеливши на дно щiлини глицi i зiгнувшись калачиком я швидко заснув. Нiч промайнула непомiтно. Вранцi я оглянув мiсцевiсть по фронту розташування батальйонних пiдроздiлiв. З КП добре було видно розташування двох рот, а шоста тiльки-тiльки ховалася за пагорок. Я зрадiв тому, що тепер буде краще i ближче добиратись в роти. Поснiдавши, я взяв дозвiл у комбата для виконання своЇх обов'язкiв хiмiнструктора в пiдроздiлах батальйону. Так ось, майже весь свiтлий день фашисти мовчали. Мабуть пiсля поразки приводили себе в порядок. Було тихо i на лiвому, i на правому фланзi позицiй батальйону. Це дало менi можливiсть замiнити пошкодженi протигази, провести в ротах хiмiнструктаж, ознайомитись з розташуванням пiдроздiлiв. Пiд час бою це має дуже важливе значення, тому що менi часто доводилось виконувати обов'язки зв'язкового.
На протязi цiлого тижня фашисти пробували прорвати нашу оборону, але безрезультатно. Наша дивiзiя стояла, як гранiт.
Аж в кiнцi другоЇ декади липня 1941 року, пiсля 40 хвилинного артобстрiлу нiмцi перейшли в наступ. Тодi гримнули нашi артилерiйськi батареЇ i мiномети.
Заклекотiло в повiтрi пекельне багно. Здригались бруствери окопiв вiд стосильних зривiв. Знову потьмянiло любе сонечко вiд бiсiвськоЇ завiси вiйни. В цю напружену хвилину супротивник почав танкову атаку. Iз - за невеликоЇ безiменноЇ висоти рикаючи i хлюпаючи з довгих носiв вогнем рухались закопченi металевi коробки танкiв з чорними хрестами з бiлою облямiвкою на сiрих баштах. Вiстря цього стального свинячого рила було нацiлено на 5 роту. Трьом переднiм танкам залишилось якась сотня метрiв до наших передових окопiв i тодi захрустiли ПТР(протитанковi рушницi). Танки рвались вперед, поводячи довгими стволами, зупинялись i стрiляли по цих наших протитанкових стрiльцях. Вони вже були ознайомленi з убiйною силою довгих рушниць в руках влучних стрiльцiв. Нараз, головний танк здивовано якось здригнувся вiд вибуху мiни пiд своЇм черевом. Втративши рух, вiн вiдстрiлювався на мiсцi. Другий танк був пiдбитий ПТР, спалахнув яскравим полум'ям. З нього швидко вискочили танкiсти i прикриваючись бронею палаючого танка вiдповзали назад. Третiй танк прорвався на наш переднiй край i став прасувати гусеницями окопи. В одну мить iз сусiднього окопу появилась голова смiливого бiйця, який не боячись його, метнув пляшку з пальним на моторний вiдсiк. Танк миттю загорiвся. Гiтлерiвцi вискакували з пiд нього через нижнiй люк, але вiдповзти не могли, так як Їх розстрiлювали з гвинтiвок i автоматiв осмiлiвшi червоноармiйцi. Та на жаль, на цьому танкова атака не закiнчилась, бо знову iз - за того ж пагорба виЇхало декiлька стальних жаб брудно - зеленого кольору. Вони на максимальнiй ходi рухались з мотопiхотою на бронi. Я кинув свiй ППШ в якому вже не було набоЇв i кинувся допомагати кулеметнику в якого заклинило кулеметну стрiчку в кулеметi "Максим". Другий номер кулеметноЇ обслуги був ранений, але i самого кулеметника дуже вкусила куля в руку i вiн не мiг вести вогонь по ворогу. Санiнструктор вiдводила його в безпечне мiсце. Тодi я пiдмiнив його за гашетками кулемета. Я дав одну i другу чергу iз кулемета по мотопiхотi на танках. Вони посипались, як сухий горох, з металевих коробок. Мене пiдтримали iншi солдати щiльним вогнем по супротивниковi з усiх видiв зброЇ. Станковi кулемети "Максим" перехресними чергами куль притиснули сiру нiмецьку пiхоту. Загорiлись ще два танка. Та вийшли з ладу два ПТР i на лiвому фланзi замовк станковий кулемет "Максим". В окопах збiльшувалась кiлькiсть вбитих i ранених бiйцiв. Обiрвався зв'язок нашо§ роти з КП батальйону. В ротi мало залишилось боєприпасiв для зброЇ, гранат i пляшок з запальною рiдиною. Раптом до мене пiдбiгає командир роти i кричить: - Залиш поки кулемет! Негайно бiжи на КП. Потрiбнi боєприпаси i пiдмога! Рота захлинається в кровi. Становище надзвичайно критичне! Скорiш!
Я схопив свiй автомат ППШ i запасний диск до нього, так як другi диски вже були пустi. Вужем переповзав з окопу в окоп, так як кулi свистiли надi мною смертельним набридливим звуком. Таким же способом санiтари пiд безперервним вогнем смертельно-жалючих куль i осколкiв вiд мiн, i снарядiв перев'язували поранених i вiдтягували Їх в безпечне мiсце. Ховаючись за невеликий пагорок я швидко добрався до КП батальйону. Доповiв комбату i НШ про обстановку в 5 ротi. А нiмцi не припиняли танкових атак, кидаючи новi коробочки на нашi окопи. Цi стальнi гусеничнi монстри - танки винирнули iз - за густого березняку. В цю мить комбат доповiв обстановку в п'ятiй ротi в штаб полку i дав вказiвку начальнику тилового постачання, щоб той негайно своЇми силами забезпечив роти боєприпасами. Виходячи з блiндажа вiн наказав менi: - Товаришу хiмiнструктор, Ви залишаєтесь з саперами i телефонiстами по охоронi i оборонi КП батальйону! Я вiдправляюсь на передову, в роти.
Так на мене наважилась велика вiдповiдальнiсть по словах командира. В цей час появились нашi танки якi тактично обходили нашi окопи i прямували назустрiч нiмецьким. Дим з пилюкою застелив все навкруги. Дивитись i дихати стало неможливо. Очi сльозились, а в горлi дуже перчило вiд пороху i диму, гуркiт вiд бою рвав барабаннi перетинки, що нормально думати було не можливо. Що робиться на переднiй лiнiЇ нашоЇ оборони не було можливостi нi спостерiгати, нi контролювати. Чия це була перемога? Я не мiг розгледiти, не мiг зрозумiти стан бою, а залишати КП не мав права. Ось в такiй тривожнiй обстановцi довго тягнулись нервознi хвилини.
До цих пiр я пам'ятаю, як сидiв у своЇй щiлинi окопу неподалiк КП, як крiт в норi. Коли в повiтрi шелестiв снаряд, я прилягав на дно своєЇ схованки. Менi було млосно i страшно на душi вiд такою жахливоЇ бойовоЇ обстановки. Серце, розладнане вiд цiєЇ бранноЇ сцени, прискорено калатало в грудях. Тривожнi думи роЇлися в головi.
Я розмiрковував собi так: - Ех, жаль! Нема краще мiсця як на передовi в бою. Там нiколи думати про небезпеку. Там всi зусилля, весь порив душi був направлений на знищення ворога. Там iде запекле, жорстоке змагання за життя. Хто кого. А тут чекай слiпого снаряда, що викине тебе iз цiєЇ схованки. Але приказ є приказ.
Раптом поряд упав снаряд i засипав мою окопну щiлину. Я ледве вибрався iз свого сховища. Протираючи очi, миттю кинувся до КП. На мiсцi нашого КП була глибока вирва з якоЇ курився Їдкий дим. Там намертво привалило грубими колодами двох телефонiстiв. Я повернувся i почав розшукувати саперiв. Один iз них Iванов вже вилiз iз щiлини. Вiн, протираючи очi i струшуючи з плечей, голови землю, запитав:
- Як у штабi?! Що, всiх накрило?
- Нi! Тiльки двох телефонiстiв, якi вартували бiля апаратiв.
- А де комбат, начштабу?! Де вони?!
- Пiшли в роти, коли вирушили в бiй нашi танки.
- Де Медведєв?! - спохватився Iванов.
Ми обидва щодуху побiгли до щiлини Медведєва.
- Медведєв, ти живий?! - запитав Iванов.
- Живий, але не можу ворухнутись. - почувся його тихий голос iз землi.
Ми, вдвох, розкопуючи руками м'яку землю, рухливо витягли його iз його переховки. Ми поставили Медведєва на ноги, але вiн повалився на землю, скрегочучи зубами.
- Не можу стояти, все болить! Особливо голова i ноги.
- Це все пройде! Стояти будеш i ходити, - сказав Iванов.
Мене теж дуже болiла голова, з очей текли сльози, в висках гупав гiгантський молот. Нараз, вмить потемнiло в очах...
А дальше? Дальше скоЇлось щось страшне i непоправне.
Не знаючи скiльки часу пройшло як зачалась атака нiмецьких танкiв i контратака наших танкiв, ми з трудом розумiли побачену на той час панораму. Поки ми оговтались вiд контузiЇ пiсля вибуху снаряду великого калiбру, то побачили фашистськi танки, але не зi сторони рот в оборонi.
Нiмецькi танки якимось чином зайшли нам в тил. Скiльки Їх було, я тепер i не згадаю. Мабуть, нiмцi маючи перевагу в технiцi прорвали нашу оборону i Їх рухомi колони розрiзавши нашу оборону пiшли в обхiд наших рот на передовiй, десь на стиковi вiйськових частин. Цим маневром вони позбавили нашi вiйська зв'язку i боєпостачання.
Ми ж бiйцi уцiлiв вiд вибуху на КП батальйону опинились пiд перехресним вогнем фашистських танкiв. Я з Iвановим швидко затягли Медведєва в неглибоку, зарослу травою канаву i прилягли поблизу на ЇЇ дно. Нам ще пощастило, бо нiмцi мало цiкавились якимись контуженими солдатами. Вони дали декiлька безприцiльних черг в нашу сторону з кулеметiв i помчались на пiвнiч. Ось ляск гусеничних монстрiв почав вщухати, а в вухах все ще стукотiло безперервно. Незабаром все затихло. Нi щебетання птахiв, нi шелест трави, нiщо не порушувало цю загадкову тишу, яка зловiсно охопила моє серце, пiсля гуркоту бою.
- Що робити будемо? Куди будемо iти? - нарештi вимовив Медведєв.
Я ж i так розмiрковував як нам вийти цiєЇ заплутаноЇ ситуацiЇ. Я думав як нам вийти з оточення нiмецькими вiйськами з товаришами, коли один з нас сильно контужений i погано стоЇть на ногах. Не знайшовши твердого рiшення, спокiйно сказав: - Ми опинились в тилу нiмцiв. Що будемо робити? Це питання треба добре обдумати, щоб не потрапити в тенета фашистiв.
